УПА у вирі боротьби - Юрій Борець

Тим часом навесні 1946 року в Комарницьких лісах біля Перемишля вишколювався другий випуск підстаршин УПА, нараховуючий близько півтори сотні учасників. Усі вони мали за собою довголітній бойовий практичний вишкіл, а тепер доповнювали його теорією.

Правдоподібно, тут прислужився ворогам зрадник Вишинський і переконав їх, що учасники цього підстаршинського вишколу, разом з охоронною чотою не перевищають двох сотень, і тому їх можна легко зліквідувати. Якийсь комік із ворожого штабу запропонував Соломонову розв'язку, а саме - вислати на ліквідацію підстаршинської школи УПА польську підстаршинську школу з Перемишля. Зупинившись на цьому проекті, ворожі пляновики вже чекали на номінації військових заслуг, а комуністична польська преса заздалегідь підготовляла матеріяли про великі успіхи молодих «героїв» із військової підстаршинської школи.

27-го квітня 1946 року ця підстаршинська школа, зміцнена трьома сотнями регулярних військ, вирушила через Знесіння й Зеленку в напрямі Комарницького лісу. Розвідка УПА працювала дуже справно, й із Перемишля прийшла закодована вістка такого змісту: «Приїжджаємо сьогодні в гості - всі чотири». Це означало, що на розташування старшинської школи УПА йде чотириста осіб. Вістку привіз розвідник на спітнілому гуцульському коні, який пригнав сюди безпосередньо з Перемишля.

Командування негайно зарядило гостре бойове поготівля й почало радитися, що робити. Ціллю вишкільного табору не було зводжування будь-яких боїв - треба було якнайкраще вишколити підстаршин. Але в обличчі загрозливої ситуації командування вишкільної сотні вирішило зайняти оборонні становища й чекати на прибуття ворога. Якщо він омине табір, то гонитви за ним не робити.

Після відбуття польових вправ учасники підстаршинської школи, які були кращими вибранцями з усіх сотень УПА Перемищини, відпочивали на оборонних позиціях, жартуючи між собою. Зайняті ними становища пробігали в лісі і прикривалися стовбурами грубих дерев. За яких двадцять кроків ліс кінчався, її починалася довга та вузька галявина. Повстанці очікували появу ворога.

Десь біля 14-ої години почулися голоси поляків, які маршували просто на оборонну лінію упівців. Потім у лісі залунали голосні вигуки. Видко було, що молоді ворожі вишкільники, будучи вихованими на шовіністичній писанині Сєнкєвіча й начинені великими дозами комуністичної пропаганди, йшли дуже певно. Діставшись до узлісся, вони навіть не затрималися на ньому, а відразу почали переходити галявину.

Ворожий відділ мав два прапори: один червоно-білий, а другий - підстаршинської школи. Всі вояки були добре озброєні, несли зі собою кілька польових радіоапаратів, а також, не знати для якої цілі, польову радіостанцію. Підхід ворога, одначе, мав дещо хаотичний характер і виглядав радше на гру сільських хлопців на толоці.

Допустивши ворога не далі тридцяти кроків, повстанці відчинили по ньому сильний вогонь. Найбільше олива дістали обидва прапороносці, а вже після перших серій на галявині лежало багато трупів. Бій тривав лише кілька хвилин, після чого ворожі розбитки похапцем відступили.

Вишкільна сотня УПА мала прекрасні трофеї. Вона здобула багато зброї та амуніції, радіостанцію й польові радійові апарати. При допомозі цих апаратів повстанці з'єдналися з ворожим командуванням і таки добре пожартували. Розмову вів командир вишкільного табору Зенко. В поважному тоні українською мовою він почав:

- Тут говорить комендант другого вишкільного підстаршинського табору УПА!…

На запит, як його прізвище, він відповів, що це не має значення, а тоді продовжував:

- На лісовій галявині лишилося тридцять чотири трупи ваших вояків. Прошу їх забрати звідси й поховати! Чи. може, ми маємо це зробити? Як бачите, ваш наступ не вдався. Раджу не повторяти таких акцій у майбутньому. Не ведіть боротьби проти нас, а зверніть зброю проти нашого найбільшого спільного ворога - Москви!…

Одержавши у відповідь брудну лайку, Зенко вилучив апарат і наказав службовому старшині:

- Спакувати табір і приготуватися до термінового відмаршу після вечері!

У вечірніх годинах сотня перейшла форсовним маршем до лісу під Купною й там спокійно продовжувала вишкіл. Провіривши докуменги забитих польських вояків, повстанці забрали їх із собою, долучили до них підпільну літературу й вислали на адреси родив у різні частини Польщі.

Стаціонованих у Перемишлі ворогів охопив страх. Між цим містом і Варшавою велися постійні телефонні розмови. Загальнопольську акцію проти УПА очолював червоний ватажок і вислужник Москви, генерал Вальтер Свєрчевський - колишній злочинець і командир комуністичних відділів під час громадянської війни в Еспанії. Він мав багато відзначень від кремлівських можновладців, але проти формацій УПА нічого не міг вдіяти. Тепер вів переговори з Москвою і Прагою про заключення спільного військового союзу для поборення українських повстанців.

До Комарницького лісу з Перемишля прийшли великі ворожі з'єднання, щоб забрати трупи забитих вояків. Але тепер вони посувалися дуже обережно й поволі, й підхід до місця бою тривав майже цілий день. Цих «героїв», які ще вчора так гордо йшли на знищення бандерівців і стали бездушними жертвами, перевезли до Перемишля, і 30-го квітня тут був інтенсивним військовий рух. Із Варшави й інших міст приїхали урядові представники й високі військові старшини, котрі разом із цивільним населенням заповнили місцевий цвинтар. Відбувався величавий похорон загиблих вояків. На почесних військових возах лежали домовини, й було виголошено багато різних промов. Наприкінці один полковник із перемиської залоги склав приречення, що пімстить смерть поляглих.

На цьому похороні між людьми, в чорній хустці на знак жалоби, стояла розвідниця Наталка, яка жила в Перемишлі біля сестри, одруженої з поляком. Вона напружувала слух і старалася запам'ятати кожне почуте слово, а старий і примітивний на вигляд фотоапарат, спеціяльно для неї спрепарований техніками УПЛ. час від часу «цикав» знімки. Недалеко від себе Наталка побачила Ольгу, яка була тут із подібними завданнями, але вони обидві, непомітно переглянувшись між собою, розійшлися в різні сторони, змішалися з натовпом і прислухалися до людських розмов. А вони були цікаві. Одні збиралися втікати з Перемишля на Захід, бо, мовляв, тут скоро все здобудуть бандерівці, інші розказували, що під час бою в Комарницькому лісі загинуло понад сімсот бандерівців, - одним словом, фантастичних поговірок було дуже багато.

Із принесеного Наталкою звіту можна було досхочу насміятися, але приречення полковника вимагало поважної застанови. Цей поляк був гордий і свої слова міг виконати. Справді, вкоротці він почав готуватися до цієї акції. Зібравши добрий полк і відповідно його підготувавши, полковник вирушив на відплатну операцію. Маршуючи селами в напрямі Бірчі, полк посувався дуже поволі, а свою пімсту поляки виконували покищо на українському населенні. До лісів це вступали, а бандерівців шукали по шафах, у коморах і курниках