Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Коментована норма передбачає для правочинів із земельними ділянками (у тому числі тих, що за ЦК України визнаються нікчемними) їх "визнання" недійсними, що характерно для оспорюваних угод, на що і звертає увагу ряд дослідників[93]. З іншого боку, недійсною може бути визнана і нікчемна угода, тому положення ЗКУ щодо можливості "визнання" недійсною угод само по собі не означає, що такі угоди є оспорюваними. На наш погляд, варто вважати зазначені у п. "б" ст. 20 ЗКУ угоди нікчемними, оскільки угоди, укладені з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, не відповідають загальній умові чинності правочину - вони не відповідають законодавству (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Крім того, на нікчемність таких угод вказують і п.п. "в" та "г" коментованої статті, де застосування різних правових наслідків, пов'язаних із порушенням порядку зміни цільового призначення земель, не ставиться у залежність від визнання недійсними відповідних угод судом.
У будь-якому випадку, відзначимо, що з міркувань доцільності при судовому розгляді варто заявляти вимогу про визнання недійсною угоди щодо земельної ділянки, навіть вважаючи її нікчемною - лише рішення суду зможе усунути спірність у правовідносинах. Більш того, в більшості випадків існуватиме доцільність визнання недійсним і правоустановчого документа, виданого на підставі угоди - державного акту (див. ст. 125 ЗКУ та коментар до неї).
До пункту "в". Щодо порядку здійснення "державної реєстрації земельних ділянок" див. ст.ст. 125, 202 ЗКУ та коментар до них. Існуюче на сьогодні правове регулювання державної реєстрації земельних ділянок не деталізує положень п. "в" ст. 20 щодо відмови у реєстрації з підстав порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.
Визнання "реєстрації земельних ділянок недійсною", згадане у коментованому пункті, не є ефективним способом захисту порушених прав і практично не застосовується. Натомість, використовується визнання недійсними угод про відчуження або надання в користування земельних ділянок, а також визнання недійсними правоустановчих документів на земельні ділянки (див. коментар до попереднього пункту).
До пункту "г". Хоча законодавство не передбачає спеціальної відповідальності за порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, у разі вчинення таких порушень винні особи можуть бути притягнуті практично до усіх основних видів юридичної відповідальності.
Так, за певних умов можливе притягнення до кримінальної відповідальності за псування земель (ст. 239 КК України), безгосподарське використання земель (ст. 254 КК України), а також до відповідальності за злочини у сфері службової діяльності - зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), службове підроблення (ст. 366 КК України) тощо.
У разі порушення порядку зміни цільового призначення земель може наставати адміністративна відповідальність за псування земель (ст. 52 КУпАП), порушення правил використання земель (ст. 53 КУпАП) та ін.
Винні особи можуть притягатися до дисциплінарної (ст.ст. 147-152 КЗпП України) та матеріальної відповідальності (глава IX КЗпП України).
Заподіяні порушенням порядку зміни цільового призначення земель збитки мають бути відшкодовані в порядку цивільної (глава 82 ЦК України) та господарської (глава 25 ГК України) відповідальності. У разі зміни цільового призначення сільськогосподарських угідь або лісових земель підлягають стягненню втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (див. ст.ст. 207-209 ЗКУ та коментар до них).
За певних умов діяльність суб'єктів господарювання може бути припинена шляхом застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді обмеження чи зупинення діяльності суб'єкта господарювання (ст. 246 ГК України).
Глава 5 Землі сільськогосподарського призначення
Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання
1. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
2. До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).
3. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільсько-господарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.
4. Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
(Стаття 22 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IV від 08.02.2006)
До частини першої. Під поняттям "сільськогосподарська продукція'", вжитим у ч. 1 ст. 22 ЗКУ, слід розуміти продукцію, віднесену до сільськогосподарської розділами 01-23 ДК 016-97 "Державного класифікатора продукції та послуг", затвердженого і введеного в
