Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

До частини другої. Щодо поділу земель України на категорії див. ст. 19 ЗКУ та коментар до неї.

Поняття "правовий режим земель, що вживається у ч. 2 коментованої статті, законодавчо не визначається і є категорією доктринальною. У спеціальній літературі пропонуються різні визначення цього поняття[88], узагальнюючи які, ми вважаємо за доцільне визначити правовий режим земель як встановлений правовими нормами порядок поведінки по відношенню до них.

Особливості правового режиму різних категорій земель розкриваються у главах 5-12 розділу II "Землі України" (див. коментар).

До частини третьої. Придбання земельних ділянок у власність України за межами її території можливе, насамперед, для розміщення дипломатичних представництв. Коментована частина статті наголошує, що навіть у разі придбання такої земельної ділянки відносини щодо неї не регулюватимуться земельним законодавством України. Разом із тим, відповідна земельна ділянка матиме правовий режим "приміщення дипломатичного представництва" (ст. 1 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21.03.1964) і користуватиметься недоторканністю та захистом, імунітетом від сплати більшості податкових платежів у відповідній країні (ст. 22 та ін. Віденської конвенції про дипломатичні зносини).

1. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

2. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

(Стаття 19 із змінами, внесеними згідно із Законом №3404-IV від 08.02.2006)

1. До частини першої.

1.1. Термін "основне цільове призначення земель". Ч. 1 ст. 19 ЗКУ оперує поняттям "основне цільове призначення земель", що використовується для їх поділу на категорії. Дане поняття у спеціальній літературі та правозастосовчій практиці розуміється по-різному:

Дехто розуміє слово "основне" (цільове призначення) таким чином, що земельна ділянка може мати кілька цільових призначень - основне та другорядне (другорядні). Наприклад, у разі розміщення у житловому будинку об'єкта зв'язку основним цільовим призначенням буде "розміщення житлової забудови" (що визначатиме належність ділянки до земель житлової та громадської забудови), а другорядним - "розміщення об'єктів зв'язку".

Інше розуміння полягає в тому, що основне цільове призначення може поділятися на кілька цільових призначень в межах однієї і тієї самої категорії: так, землі сільськогосподарського призначення поділяються на землі, надані для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, товарного виробництва тощо (див. главу 5 ЗКУ та коментар до неї).

Багато практичних працівників використовують як синонім терміну цільове призначення (у тому числі для конкретизації поняття "основне цільове призначення") поняття "функціональне призначення" або "функціональне використання", що широко вживаються у законодавстві про оцінку земель (див. ПКМ " від 23.03.1995 №213 "Про Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів", від 30.05.1997 №525 "Про Методику нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)", від 11.10.2002 №1531 "Про експертну грошову оцінку земельних ділянок").

Поряд із цим, при оформленні прав на землю і видачі державних актів використовується т. з. Український класифікатор цільового використання землі (УКЦВЗ), затверджений листом (!) Держкомзему України від 24.04.98 №14-1-7/1205. Не затверджений наказом, не зареєстрований у Міністерстві юстиції України і, зрозуміло, не оприлюднений у встановленому порядку (тобто в силу положень ст.ст. 57, 117 Конституції України нечинний), цей документ тим не менш використовується органами земельних ресурсів та землевпорядними організаціями при оформленні прав на землю, зокрема, при заповненні та видачі державних актів. Істотні зауваження можна висловити не лише до форми документа, а й до його змісту. Зокрема, ним передбачено існування земель комерційного використання, громадського призначення, земель досліджень і розробок (у складі земель комерційного використання) тощо, використовуються різні та суперечливі критерії поділу земель, причому часто із земельними відносинами зовсім не пов'язані. Класифікатор зовсім не узгоджується із положеннями ст. 19 ЗК.

Також існує підхід, за яким перелік видів цільового призначення, що випливає із закріпленого у ст. 19 ЗКУ поділу земель на категорії, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, і слово "основне", вжите у ст. 19, істотного правового навантаження не несе.

Відзначаючи недосконалість законодавчого регулювання, яке дозволяє подібну неоднозначність у тлумаченні, висловимо думку, що за існуючих умов відмінності термін "основне цільове призначення" слід розглядати як найбільш загальне цільове призначення земельної ділянки, що визначає її належність до певної категорії земель. Основне цільове призначення конкретизується шляхом визначення