Країна Моксель, або Московія. Книга 3 - Володимир Броніславович Бєлінський

— Муром [18, том 17, с. 126],

— Городець–Мещерський [18, том 11, с. 496],

— Коломна [18, том 12, с. 443],

— Ростов Великий [18, том 22, с. 313],

— Городець Волзький [18, том 7, с. 122],

— Нижній Новгород [18, том 7, с. 139],

— Волок–на–Ламі [18, том 5, с. 326],

— Твер [18, том 11, с. 208],

— Галич Мерський [18, том 6, с. 66],

— Ярославль [18, том ЗО, с. 554–555].

Мабуть, були в країні Моксель й інші міста та села, які присягали на вірність родові Батия. Присягали не тільки міста й поселення, але також церкви та монастирі. Повсюдно! Були випадки, коли церква або монастир присягали на вірність ханові і возносили за нього молитви, а громадяни, швидше за все, ще нехрещені, або опиралися, або втікали. Тоді завойовники церкву або монастир, що їх благословляли, милували, а людей—ловили і знищували, їхні житла пускали з димом. Так, до речі, трапилося з Суздалем. Згадайте: місто було спалене, але не зруйноване. Разом із містом був спалений Кидикоцький Борисоглібський монастир.

Проте жіночий Ризположенський монастир, розташований у місті, був повністю збережений і отримав охоронну грамоту (ярлик] від хана Батия.

Послухаймо церковне свідчення: «Ризположенський, жіночий, 2 класу (монастир. — В. Б.), в повітовому місті Суздалі; існує з 1207 року… Під час Батиєвого нашестя, в 1237 році, коли Препод(обна) Єфросинія (інокиня. — В. Б.) була ще жива, місто Суздаль розорили Татари; обитель же збережена (разом із монахинями. — В. Б.) молитвами її і залишилася неушкодженою» [43, с. 41].

Молитва, звичайно, — дуже сильний засіб, але не варто помилятися. Оскільки хан Батий зі своїми братами та полководцями сповідували іншу релігію, то й для збереження монастиря та його монахинь потрібні були інші аргументи. Ними, згідно з Ясою Чингісхана, могли стати лише послух і покора. Що й зробив Суздальський Ризположенський монастир. Тут брехати недоречно.

Ми бачимо цілком конкретні вчинки: покірність та визнання влади й законів Чингісидів. Яса починала діяти!

Дуже важливо простежити, як відбувався процес завоювання країни Моксель. За твердженням арабських і перських істориків, завоювання лісистої, дикої території відбувалося методом звичайної облави: оточення місцевості з усіх боків та її прочісування. Тому було обрано зимову пору року, коли скрізь залишаються сліди життєдіяльності людини.

Нагадаю ще раз читачам: меряни, які на той час населяли ростово–суздальську землю, як і всі їхні фінські одноплемінники, жили розрізнено, дрібними общинами. Навіть М. М. Карамзін, говорячи про кінець XIV століття, засвідчив: «Достеменно невідомо, скільки ми щорічно давали Ханам, але відомо, що в 1384 році з кожного села збирали для них близько 12 золотників срібла, а село складалося тоді зазвичай із двох або трьох дворів» [41, том V, с. 207].

Такою є дійсність, і брехні вона не терпить. Пора року (зима) і метод завоювання (облава) були найсприятливішими та економічно найвигіднішими. Місту країні Моксель була нікчемна кількість, та й більшість із них мало відрізнялися від сіл, хіба що кількістю дворів. Але навіть найбільші з них, такі як Рязань (Стара), Володимир, Суздаль і Ростов, не мали більше ніж по 2 тисячі населення, що й засвідчили археологічні розкопки середини XIX століття Тут куди не кинь—всюди історичний клин, який відсікає московську облуду.

Великий історик XIII століття Ала–ат–дін Ата–мелік Джувейні (1226–1283) у книзі «Історія завойовника світу» описав факт і процес завоювання країни Моксель у 1237–1238 роках. Книга написана по живих слідах — у 1252–1260 роках. Саме в 1253–1254 роках Джувейні відвідував Каракорум і Золоту Орду, коли в районі теперішнього міста Чу збиралася військова сила для завоювання Хулагу–ханом земель стародавньої Персії та її сусідів.

Ось слова Джувейні:

«Коли каан (Угетай) посів престол… царства, він (Бату) підпорядкував і підкорив геть усі ті краї, які були по сусідству з ним: решту (землі) кипчаків, аланів, асів, русів та інші країни, як–от: Булкар, М. к. с. та ін.» [46, с. 21].

Тут історик Джувейні дуже чітко зафіксував дві сусідні країни: Булгар (Волзька Булгарія) та М. к. с. (Моксель), які підкорив хан Батий одну за одною. Далі в тій самій книзі радянські «письменники історії», видаючи Джувейні, чомусь звели все не до підкорення країн, а до завоювання міст. Перекладали, так би мовити, по–радянськи: чим брехливіше, тим краще.

Але, читаючи матеріал, навіть необізнані читачі зрозуміють: у Джувейні йшлося про підкорення та завоювання двох окремих країн. Ось чому безцінний історичний матеріал В. Г. Тизенгаузена, відібраний ним з першоджерел, так ніколи й не було надруковано в повному обсязі, а тільки дозовано. Для величезного скарбу Джувейні — «Історії завойовника світу» — у двох книгах знайшлося лише п’ять (!) сторінок. А йдеться про людину — сучасника великих завоювань 1236–1280 років.

Послухаймо страшні свідчення Джувейні: «Спершу вони (царевичі) силою та штурмом взяли місто Булгар, відоме в світі через недоступність місцевості та велику кількість населення. Для прикладу подібним до них, жителів його (частково) вбили, а (частково) полонили. Звідти вони (царевичі) подалися в землі Русі (країну Моксель. — В. Б.) і підкорили області її до міста М. к. с., жителів якого, через їх чисельність, було як мурашні та саранчі, а околиці були покриті болотами і настільки густим лісом, що в ньому й змії не пролізти. Царевичі разом оточили (місто) з різних сторін і спершу з кожного боку облаштували таку широку дорогу, що могли проїхати поряд три–чотири вози, а потім навпроти стін його виставили метальні машини. Через декілька днів вони залишили від цього міста хіба що назву його, а знайшли (там) багато здобичі. Вони віддали наказ відрізати людям праве вухо. Нарахували 270 000 вух. Звідти царевичі вирішили вернутися» [46, с. 23].

Так було завойовано країну Моксель! Так було проведено перший облік населення (якщо хочете — перепис)! Ось чому московські академіки Б. Греков та А. Якубовський змушені були писати про «туманну згадку про перший перепис населення». Кому хочеться згадувати про такий «перепис»!

Коли ж говорили про 270 тисяч людей, то слід пам’ятати, що йшлося про населення дуже великої території, яку пройшли війська хана Батия за півроку: з листопада 1237 до квітня 1238 року. Ця цифра включає в себе майже все тодішнє населення сучасних Воронезької, Липецької, Тамбовської, Рязанської, Горьковської, Володимирської, Івановської, Московської, Калінінської, Ярославської, Костромської, Калузької, Тульської областей. Яку частину цього населення було знищено, сьогодні важко сказати. Хоча її можна визначити, виходячи із загальної суми данини, що виплачувалася Золотій Орді. Відомості про цю данину досі збереглися в китайських історичних джерелах. За моїми