Країна Моксель, або Московія. Книга 3 - Володимир Броніславович Бєлінський
Ми пам’ятаємо, що в 1792 році був виданий так званий «Львовський літописний звід» під іменем «Літопису Руського». Звертаю увагу читачів, що за подібне видання в 1791 році «Вівліофіки» М. І. Новикова посадили на 15 років у «Шлюссельбурзьку фортецю», в камеру смертників, у якій в 1762 році задушили чоловіка Катерини II — Петра III.
Відчуваєте безглуздість ситуації? В тому й уся розгадка! Жодного стосунку «російський архітектор і теоретик архітектури, графік, поет, музикант, винахідник» Микола Олександрович Львов до так званого «Львовського літописного зводу», виданого у 5–ти томах 1792 року, не мав. Цю назву для п’ятитомного «загальноросійського літописного зводу» придумали московити значно пізніше. У 1792 році цей звід був виданий катерининською «Комісією» під назвою «Літопису Руського». Всього–навсього! Саме в тому «Літописі Руському» подано нову редакцію «ханських ярликів російським митрополитам», так звану «коротку колекцію». Катерининську!
Послухаймо професора М. Д. Приселкова:
«У 1792 р. ярлики були знову надруковані у складі «Літопису Руського»… Навряд чи можна сумніватися, що ярлики «Літопису Руського» взяті укладачем цього зводу з якоїсь колекції ярликів і незграбно припасовані до літописного тексту» [31, с. 2].
Подамо ще один висновок професора: «…текст колекції ярликів новиковського видання і текст колекції Львовського літопису дуже різняться між собою, причому останній коротший» [31, с. 4].
Ознайомившись із новиковською «Вівліфікою», Катерина II та її «Комісія» зрозуміли, що вже неможливо заперечити сам факт існування ханських ярликів. Митрополити в XVI ст. через власну необачність, коли в Московській державі ще дуже добре пам’ятали своїх «старих царів», довели до відома громадян систему управління Золотою Ордою. І не просто, так би мовити, ляпнули, а нагадали про існування писемних джерел у своїх руках. Звичайно, ті «митрополичі ханські ярлики» були забрані з Церкви ще за часів Петра І. Швидше за все, Катерина II і деякі члени знаменитої «Комісії» були ознайомлені з оригіналами тих ханських ярликів. І слід розуміти, що «ханські ярлики російським митрополитам» писалися державною мовою Золотої Орди, якою в ХІІІ–ХV століттях була староуйгурська (тюркська) мова.
Якщо б імператриця та її «Комісія» ставили собі за мету донести до нащадків історичну правду, то, без сумніву, в так званому «Львовському зводі» були б надруковані паралельно оригінали та переклади ханських ярликів. Проте цього не сталося. І не могло статися. Мета московської влади була іншою: потрібно було приховати історичну правду про місце Московського улусу в складі Золотої Орди. Тому новиковський варіант перекладів «ханських ярликів російським митрополитам» пішов з димом, а на світ з’явився новий переклад — скорочений. Але й це дрібниця. Головне — один ярлик зник. І ханських ярликів стало не сім, а шість. Ще цікавіше те, що митрополита Іону чомусь стали іменувати Іваном. Всі подібні маніпуляції російська державна машина проробляла неспроста. Готувався так званий «науковий фундамент» для ліквідації ханського ярлика, в якому згадується митрополиче ім’я Іона.
В 1819 році російська Академія наук видала офіційне «Зібрання Державних Грамот і Договорів», де вже узаконено лише шість «ханських ярликів російським митрополитам». І, як зрозуміли читачі, «зі 7 бракує ярлика… тому митрополитові, ім’я якого читається у списках розширеної колекції — Іона» [31, с. 8].
Знаєте чому? Спрацювала так звана московська «наукова база».: за словами професора М. Д. Приселкова, «такого митрополита не було на Русі за весь час татарської неволі» [31, с. 8].
Він мав на увазі митрополита на ім’я Іван. Але митрополит Іона в московському православ’ї відомий: це перший неканонічний митрополит Московії, який посів кафедру в 1448 році і займав її до 1461 року.
Академія наук у своєму офіційному «Зібранні Державних Грамот і Договорів» (Москва, 1819) «встановила дати видання «ханських ярликів російським митрополитам». Ось вони: «Щодо ярлика Менгу–Тимура «можна вважати, що цей ярлик писаний між 1270 і 1276 роками»; ярлик Узбека митр. Петру, «писаний близько 1313 року»; ярлик Тайдули митр. Феогносту «писаний близько 1333 року»; ярлик Тайдули митр. Олексію «писаний між 1353 і 1357 роками»; ярлик Бердибека митр. Олексію «писаний близько 1357 року» і, нарешті, Атюляка митр. Михаїлу «писаний 1379 року» [31, с. 9].
Тепер ви, шановні читачі, повинні розуміти, чому викинуто з переліку «ярлик митрополиту Іоні». Він був страшний для «нових царів» тим, що подавав та уточнював період перебування Московського улусу в складі Орди, більше того — до певної міри спростовував брехню про «Куликовську битву Москви за незалежність». Адже і в XV ст. Москва була слухняною, відданою Орді й беззаперечно виконувала повеління «старих царів».
Митрополити, пред’являючи «новим царям» Московії свої ярлики, охопили фактично весь період правління «старих царів» — від 1270 до 1461 року. Бракує 32 років на початку правління і 41 року — в кінці. Але це тема окремої розмови. І ми її ще торкнемося.
Таким чином, існує цілком достатня кількість золото- ординського офіційного матеріалу, який охоплює практично весь період входження Московського улусу до складу імперії Чингісидів, щоб судити про місце Московської православної церкви в державній єрархії Орди: про те, як Церквою управляли, кому вона підпорядковувалася, як відбувалося призначення митрополитів на кафедру, кому Церква служила і т. ін. Звичайно, переклади ханських ярликів сфальшовані та спотворені московською владою і церковними ієрархами в бік надання московитам більшої ваги та незалежності. Проте навіть ті переклади «ханських ярликів московським митрополитам», які дійшли до нас, дають змогу зробити цілком конкретні висновки та судження.
Це вже провина московитів, що, маючи оригінали ханських ярликів у XVI століття, вони не дозволили людству побачити їх в оригіналі.
Як уже говорилося вище, московська влада дуже ретельно приховувала свою, по суті рабську, залежність від ханів та чиновників Золотої Орди. Особливо це стосувалося періоду 1300–1500 років. Адже всім втовкмачували: у 1380 році відбулася «визначна Куликовська битва за визволення» і «настало практичне звільнення». Цілком природне національне прагнення оповили величезною історичною брехнею.
Як московити не пробували приховати, збереглися й ханські ярлики, що стосувалися московських князів і цивільних законів, які панували в Золотій Орді.
З тих далеких часів дійшло до наших днів декілька безцінних оригіналів ханських листів, ханських тарханних грамот і ханських ярликів. Повторюю—оригіналів! І звичайно, збереглися ці величні раритети не в Московії, а в сусідніх народів. Серед них:
1. Грамота хана Золотої Орди Менгу–Тимура рижанам про вільний проїзд і торгівлю
