Країна Моксель, або Московія. Книга 3 - Володимир Броніславович Бєлінський

3. Мито (Цареве, Царицине…, Даруги, Посла, Митників (посланих). Мабуть, величина цього збору була дуже непостійна…» [40, с. 93].

4. Поплужне.

5. Ям.

6. Підводи.

7. Корм, харчування послів, Цариць, дітей Ханських, коней Ханських.

«Ми бачимо з цього податку і мита…, що не тільки хан, його сім’я та родичі, а навіть їхні коні не були забуті при розкладці податків» [40, с. 93–94].

8. Мить. «Митем називалося мито з товару при перевезенні через внутрішню заставу, його брали з воза або судна: до кінця XV століття платили зазвичай сухий мить у розмірі 1 гріш з воза. При Татарах миті, крім міст, існували в селах та повітах» [40, с. 94].

9. Мостове. «Згадка про цей податок… трапляється в Ханських ярликах» [40, с. 94].

Йдеться про податок на утримання доріг.

10. Рекрутство, війна.

10. Збір раті. «Зазвичай ці два податки означали не тільки взяття рекрутів натурою, а й побори на війну і на рать» [40, с. 94].

Про інші податки, які ханська влада брала з московитів, говорити не будемо, бо вони часто змінювалися та не були постійними. Хоч інколи й перевищували окремі постійні податки. Скажімо, чого тільки вартували «дари для хана» та його оточення.

Звернімо увагу на існування в Московії інших служб ханської адміністрації, як–от:

— побережної служби, яка збирала «водяне мито, що звалося побережним і знімалося за причалювання до берега» [40, с. 74];

— наглядачів на базарах;

— служби гінців;

— ямської служби, яка, до речі, проіснувала до середини XVIII століття (про неї багато писав В. М. Татіщев);

— митної служби та інших.

Хочу нагадати читачам: у 1253 році Вільгельма де Рубрука у ставці Сартака зустрічав та влаштовував «Ям’ям. Так називають того, хто має обов’язок приймати послів» [28, с. 89].

Особливо звертаю увагу на примусову військову повинність московитів у Золотій Орді, яку запекло заперечували російські радянські історики. Цілком зрозуміло, чому. Не може вважатися незалежним народ, якщо виконує військову повинність чужої держави. Але, як бачите, саме про військову повинність московитів перед Золотою Ордою говорив російський професор І. М, Березін у своєму аналітичному дослідженні. Він установив: «Армію поповнювали переможені народи. За Батия ханський комісар брав одного із трьох синів; у країні Батия було до мільйона війська» [40, с. 64].

Якщо згадати, що хан Батий отримав від Чингісхана лише чотири тисячі своїх корінних одноплемінників, то можна уявити, скільки народів та племен поповнювали його «мільйонне військо». Тюркські (ханські) і фінські (московські) племена складали основний кістяк армії хана Батия. І цим московити можуть пишатися.

А далі пропоную докладніше приглянутися до ханських ярликів, до тих історичних документів, які, всупереч московській владі, побачили світ, були визнані світовою наукою, і факт їхнього існування не викликає сумнівів навіть у московитів.

Про що вони свідчать?

Ми вже говорили про перший ярлик хана Батия, виданий, швидше за все, наприкінці листопада 1237 року Богословському чоловічому монастирю. Як засвідчили російські історичні джерела, документ про недоторканність монастиря існував до середини XVII століття. Тобто, він був правосильний і виконувався з 1237 до 1650 року. Дуже цінне свідчення.

Але не менш цінним є той факт, що «руків’я цього чудотворного образу зберігається досі в ризниці, з написом, який пояснює сію достопам’ятну подію…»[43, с. 461].

Ще в середині XIX століття у Богословському монастирі під Рязанню зберігався надзвичайно цінний документ 1237 року. Думаєте, він перекладений та надрукований у Російській імперії?

Звичайно ж, ні! Сподіваюся, читачі розуміють — чому?

Але навіть сам факт існування ярлика хана Батия з

1237 до 1650 року багато про що свідчить. Ми вже говорили про благословення монахами Батия на завоювання країни. Тут нема про що сперечатися, бо покровительство хана можна було отримати за вірну і віддану службу, всіх непокірних — знищували, в тому числі церкви та монастирі. Такі закони проповідувала Яса Чингісхана. Вона не робила винятків для московитів.

І ще одну дуже цінну істину засвідчив ярлик хана Батия. Від 1237 року Батий поширив на країну Моксель дію законів Яси Чингісхана і свою владу на всіх підкорених. Богословський монастир не став винятком. Ми пам’ятаємо, хто присягнув на вірність ханові: Суздальський Ризположенський монастир, міста Муром, Ростов, Городець–Мещерський, Городець Волзький, Ярославль, Твер, Галич Мерський та інші. Всі вони, як і решта, добровільно заявили ханові Батию: «Ми віддаємо вам своє майно і свою землю! Ми ваші піддані!»

Це засвідчив перший ярлик Батия.

Ще одним достовірним ярликом, який дійшов до нас у «російському перекладі», є ярлик (грамота) хана Менгу–Тимура митрополитові Кирилу.

Ось що стосовно цього ярлика писав російський професор М. Д. Приселков:

«Це грамота Менгу–Тимура, дана не названому на ім’я митрополитові («сьому митрополиту грамоту дали єсми») «заячого літа, осіннього першого місяця, в четвертий ветха». Заяче літо за час життя Менгу–Тимура випадало двічі: в 1267 та в 1279 р. (у першому випадку 1 серпня, в другому — 28 серпня). Звичайно, треба вважати, що грамота дана 1 серпня 1267 р., оскільки Менгу–Тимур вступив на престол у 1266 р., і це потягло за собою визначення ставлення нового хана до російської церкви» [31, с. 83].

Я вже писав, що кожен хан Золотої Орди, вступаючи на престол, або підтверджував, або скасовував раніше видані ярлики і грамоти. Це стосувалося всіх службовців імперії: баскаків, даруг, князів усіх видів, митрополита, єпископів, ігуменів монастирів та інших. Цю тезу підтвердив професор І. М. Березін: «Після вступу на престол новий Хан підтверджував або скасовував грамоти своїх попередників стосовно чинів і пільг, але основні постанови держави залишалися недоторканними» [40, с. 42].

Митрополит Кирило займав церковну кафедру довгих ЗО років, з 1250 до 1280 року. Саме йому довелося встановлювати стосунки Православної Церкви з ханами (царями) нової держави. Митрополит зі своїм завданням впорався блискуче. Бо ще за життя мав авторитет у всіх ханів Золотої Орди: Батия, Сартака, Берке і Менгу–Тимура.

Очевидно, він був невипадковою людиною на митрополичій кафедрі. Батий довгих сім років тримав Кирила місцеблюстителем митрополії, по–сучасному—виконувачем обов’язків митрополита. Швидше за все, приглядався і вивчав як нову релігію, так і майбутнього митрополита. Аж 1250 року Батий дозволив Кирилові виїхати в Константинополь до Патріарха та отримати сан митрополита.

Історією встановлено, що митрополит Кирило тримав свою кафедру тридцять років при ставці хана у столиці держави — Сараї. Таму 1254 році було споруджено величний православний