Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику - Джон Б. Джудіс
Після успіху на виборах 2012 року СІРІЗА припинила бути коаліцією і стала єдиною партією на чолі з Ципрасом. Готуючись до виборів січня 2015 року, вона знову зосередилася у своїй платформі на відмові від угод із «Трійкою», які тепер містили й іще більш обтяжливу угоду, укладену «Новою демократією» 2012 року. «Ми не дозволимо перетворити нашу країну на боргову колонію», — заявлялося в платформі. Варуфакіс, який залишив ПАСОК і пізніше стане міністром фінансів при СІРІЗА, звинуватив уряд «Нової демократії» в тому, що він «діє як зразковий в’язень, підкорюючись інструкціям „Трійки“, при цьому попутно намагаючись раціоналістично обґрунтувати нав’язану політику та умови»[268]. Деякі члени СІРІЗА хотіли взагалі відмовитися від євро, але офіційна позиція партії зводилася до того, що вона хоче залишитися в єврозоні, проте не на тих умовах, які нав’язала «Трійка». Це викликало популістську конфронтацію з «Новою демократією» та «Трійкою».
На виборах у січні грецькі виборці підтримали позицію СІРІЗА й відмовилися від уряду «Нової демократії». СІРІЗА отримала парламент, вигравши вибори з 36,3 % голосів проти 27,8 % голосів за «Нову демократію». (ПАСОК отримала лише 4,7 %). Згідно із грецьким виборчим законодавством, переможець отримує додаткові голоси, тож, заручившись підтримкою невеликої партії «Незалежні греки», СІРІЗА взяла у свої руки й уряд. У лютому 2015 року Ципрас і Варуфакіс почали переговори з «Трійкою» щодо кредиту, який дав би їм змогу дати відсіч ЄЦБ і МВФ, перед якими в Греції були борги.
Обидва політики заявляли про боротьбу. Ципрас оголосив, що «Трійка лишилася в минулому»[269]. Але в ході переговорів МВФ, ЄЦБ та міністри ЄС під орудою Німеччини, яка стала провідною силою в ЄС та його керівництві, зайняли жорстку позицію — і надалі вимагали ще більшого скорочення витрат і підвищення податків як умови нових кредитів і відмовлялися задовольнити прохання Греції про списання частини боргу. Зрештою, у липні, відмовившись від виплати боргу МВФ, Ципрас закликав провести референдум щодо того, чи погоджуватися на пропоновану «Трійкою» угоду. Під’юджувані СІРІЗА, 62 % греків проголосували за відмову від угоди з «Трійкою». Здавалося, що наближається остаточна розв’язка боротьби народу Греції з «Трійкою».
Але Ципрас приголомшив грецьких виборців і багатьох членів власної партії — він повернувся до переговорів і погодився на ще більш обтяжливі умови, ніж ті, яких «Трійка» вимагала раніше. Більше скорочення витрат, більше підвищення податків, вихолощення грецької системи пенсій за віком, нові податки на малий і середній бізнес, що був серцевиною грецької економіки, і продаж решти державних активів. Економіст Пол Кругман назвав цю угоду «божевіллям». Він писав: «Європейському проекту — проекту, який я завжди звеличував і підтримував — щойно завдали жахливого, можливо, фатального удару. І хоч що ви думаєте про СІРІЗА чи Грецію, це зробили не греки»[270].
Безробіття в Греції залишилося на рівні 25 %, безробіття серед молоді — удвічі вищим. Європейська економіка перебувала в стагнації. Економісти Гайнер Флассбек і Костас Лапавітсас зазначали: «У світлі цих тенденцій картина, що постає перед Грецією, просто жахлива[271]. Країна опинилася в пастці рівноваги в умовах низького зростання з надзвичайно високим рівнем безробіття та без можливості керувати інструментами економічної політики, що могли б змінити це скрутне становище. Уявлення, що низькі зарплати вкупі з дерегуляцією ринків і приватизацією державних активів приведуть до сталого зростання, не має під собою жодних теоретичних та емпіричних підстав».
Після укладення угоди Ципрас ініціював проведення у вересні нових виборів для отримання вотуму довіри. За меншої явки виборців СІРІЗА знову отримала перевагу над «Новою демократією» (35,5 % проти 28,1 %), але на другому році Ципраса та СІРІЗА при владі їхні перспективи затьмарилися. «Трійка» (яка тепер поповнилася новою інституцією — Європейським стабілізаційним механізмом[272] і стала «Квартетом») продовжувала визначати економічну політику Греції і змушувати її до подальшої суворої економії в обмін на бридж-кредити[273]. Уряд Ципраса нарікав на умови, але потім, із незначною підтримкою (153 голоси проти 147) у парламенті Греції, погодився на вимоги «Квартету». Нові заходи суворої економії були зустрінуті великими протестами в січні, а потім у травні, зокрема триденним загальним страйком. У проведених у травні 2015 року опитуваннях СІРІЗА відставала від «Нової демократії».
ПАСОК майже зникла, але дивним чином СІРІЗА замінила її як лівоцентристський компонент двопартійної монополії в Греції. СІРІЗА більше не бореться з істеблішментом, а, по суті, стала його лівоцентристським складником, яким раніше була ПАСОК. Вона більше не висуває вимог, які відокремлюють народ від безкомпромісної еліти, а натомість намагається пройти по краю поганої угоди, нав’язаної їй «Трійкою-що-перетворилася-на-Квартет». Економіст Джеймс Ґелбрейт, що був радником СІРІЗА, вважає, що вона досі має «радикальний електорат, який... об’єднався б навколо будь-якої справжньої опозиційної сили, якби вона існувала, — що, як виявилося, з різних причин об’єктивно неможливо». Він визнає, що зараз партія «діє як мимовільний агент міністерства фінансів у Берліні»[274].