Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України - Кирило Юрійович Галушко
Українсько-польські переговори 1941—1943 рр. завершилися безрезультатно. У той час еміграційний уряд у Лондоні все ще сподівався на позитивні для себе результати переговорів між Великою Британією і СРСР. У такому разі не було потреби щось додатково узгоджувати з ніким не визнаними українськими партизанами. Для польської сторони переговори з ОУН мали на меті не встановлення дипломатичних відносин із майбутньою українською державою, а були засобом уникнення протистояння на територіях, де польські підпільні структури були слабшими за українські. Натомість бандерівці за цей час встигли створити УПА й відчували, що здатні силою нав’язати бажаний кордон із Польщею.
Відсутність компромісу і неготовність до поступок призвели до кривавої розв’язки польсько-українських суперечностей на Волині, Холмщині, а згодом у Галичині та в Надсянні. Ситуацію загострювало наближення до спірних територій радянського фронту: і українці, і поляки вважали, що варто опанувати ситуацію в регіоні ще до того, як сюди прийде Червона армія. УПА намагалася знищити організовані осередки польського опору та змінити демографічну ситуацію краю таким чином, щоб Польща вже не мала підстав висувати на них територіальні претензії у майбутньому. АК прагнула за будь-яку ціну втримати польську військово-політичну і демографічну присутність на Кресах, а також позбутися українського населення там, де це було можливо зробити, передусім на Холмщині. Жертвами міжетнічного конфлікту стали десятки тисяч цивільних. У польській історіографії ці події стали відомі як «Волинська різанина» (Rzeź wołyńska).
Уночі з 3 на 4 січня 1944 р. Червона армія перейшла довоєнний польський кордон біля волинського міста Сарни. Зупинятися чи узгоджувати подальші дії з польською еміграцією радянське командування наміру не мало. Але на цей випадок у Армії крайової вже був заготовлений план дій. У німецькому тилу АК розпочала реалізацію операції «Буря» (Akcja «Burza») — серії повстань з метою самостійного вигнання окупантів зі Східної Польщі. Партизани АК намагалися змусити СРСР рахуватися з польським характером Кресів через встановлення контролю над містами регіону.
У ході реалізації операції «Буря» польським повстанцям доводилося воювати не лише з німцями, але й з УПА. Створена в січні 1944 р. 27-ма Волинська дивізія АК завдала чимало клопотів Українській повстанській армії. У бандерівського керівництва активізація Армії крайової викликала живі асоціації із українсько-польською війною 1918—1919 рр. у Галичині. Цього разу українці прагнули взяти реванш у свого історичного ворога. Передислокація великих сил АК із Холмщини на Львівщину нагадувала те, як у січні 1919-го поляки пробивали «львівський коридор» з Перемишля. Щоб не допустити аналогічного розвитку подій, навесні 1944 р. Головна команда УПА створила Командування Холмського Фронту на чолі зі Степаном Новицьким («Спецом»). Бої УПА з АК на цій ділянці тривали до липня й справді набували ознак фронтового протистояння. Хоча Армії крайовій вдалося підняти антинімецьке повстання у Львові, повторити успіх листопада 1918 р. у поляків не вийшло. Після приходу Червоної армії та НКВС осередки польського руху опору на Західній Україні були ліквідовані. Операція «Буря» не досягла Своєї політичної мети.
Радянська окупація Східної Європи розвіяла надії польських емігрантів та повстанців на заступництво з боку західних демократій. Польща втратила не лише Східні Креси, а й свою свободу. У 1945—1946 рр. переговори між польськими та українськими повстанцями відновилися. Цього разу питання кордону вже не мало такої гостроти, натомість треба було давати раду зі спільним ворогом — тоталітарним сталінізмом.
Від протистояння до добросусідства
Рішення взяти «лінію Керзона» за основу майбутнього радянсько-польського кордону було ухвалене під час Тегеранської конференції «Великої трійки» (Сталіна, Рузвельта, Черчилля), яка проходила протягом 28 листопада — 1 грудня 1943 р. Як компенсацію за втрату Східних Кресів союзники домовились пересунути кордон Польщі на заході до річок Одер й Нейсе. З приводу східного польського кордону прем’єр-міністр Великої Британії Ентоні Ідей нагадав Сталіну про існування кількох варіантів проходження «лінії Керзона». Ішлося про те, що так звана «лінія В» залишала на польському боці Львів і нафтовий басейн. Радянський вождь категорично відмовився поступатися цими територіями. Польську делегацію не допустили до участі у вирішенні її повоєнної долі.
Після загибелі в авіакатастрофі 14 липня 1943 р. генерала Сікорського еміграційний уряд очолив Станіслав Миколайчик, який продовжив курс свого попередника. Улітку-восени 1944 р. уряд Миколайчика намагався самостійно переконати Сталіна залишити Польщі принаймні Галичину і Віленську область. Зустрічі, проведені у Москві, завершилися для поляків безрезультатно. Радянське керівництво відхилило одразу кілька компромісних пропозицій, найбільш помірковані з яких передбачали залишити полякам хоча б Львівщину. Цього разу Черчилль особисто вимагав від Миколайчика погодитись на «лінію Керзона». 24 листопада Миколайчик подав у відставку, не погодившись на консолідовані вимоги союзників. Остаточне погодження східного кордону Польщі «Великою трійкою» відбулося на Ялтинській конференції у лютому 1945 р. На пропозицію колег все ж залишити Польщі Львів Сталін відповів, що радянський народ здивується, якщо дізнається, що радянські інтереси свого часу краще відстоював лорд Керзон, аніж він із Молотовим.
У той час, як поляки торгувалися за землі східніше «лінії Керзона», українці продовжували прагнути територій західніше цієї межі. Серед української радянської партноменклатури найактивнішу позицію мав перший секретар ЦК КП(б) У Микита Хрущов. 1 березня 1944 р. на 6-й сесії Верховної Ради УРСР у Києві він заявив, що український народ буде домагатися включення до Радянської України «одвічних земель, якими є Холмщина, Грубешів, Замостя, Томашів, Ярослав». 20 липня того ж року Хрущов звернувся з листом до Сталіна з пропозицією створення Холмської області в УРСР. Але претензії Хрущова не обмежувалися Холмщиною — історичною батьківщиною його дружини Ніни. В особистій папці секретаря ЦК Компартії України перебувала «Довідка про адміністративно-територіальний поділ Холмської губернії, Західної Галичини, Закарпатської України і Південної Буковини», з обґрунтуванням доцільності включення до УРСР всіх українських етнічних земель на заході. Сталін не одразу обірвав «соборницькі» мрії Хрущова. Максималістські вимоги української сторони були потрібні вождеві, щоб змусити поляків погодитись на «компромісну» «лінію Керзона».
Ще одною українською силою, яка не схвалювала нового кордону, була УПА. На початку весни 1945 р. підпільні структури ОУН, що опинилися в комуністичній Польщі, були об’єднані у Закерзонський край. З того часу набуло поширення поняття «Закерзоння» (за «лінією Керзона»), яке поєднало Лемківщину, Надсяння, Холмщину і Підляшшя. Попри це, на переговорах з польським антикомуністичним підпіллям у травні
