Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності - Сергій Миколайович Поганий
Багато козаків були невдоволені приходом до влади шляхетської фракції на чолі з Іваном Виговським. Своє несхвалення відкрито висловили запорожці. Саме вони обрали Хмельницького гетьманом навесні 1648 року. З того часу нова козацька держава, що постала на північ від степів, на заселених землях середньої Наддніпрянщини, забрала не лише їхнє виключне право обирати гетьмана, а навіть саму їхню назву — офіційно Гетьманщина називалася Військом Запорозьким. Опинившись тепер на політичному узбіччі, запорожці заявляли, що обрання нового гетьмана має відбуватися за порогами. Вони ставили під сумнів легітимність обрання Виговського, і деякі козацькі полковники були готові дослухатися до них і надати підтримку. Не менш важливим було те, що Москва заохочувала опозицію до Виговського, визнавши право запорозьких козаків підтримувати прямий зв’язок із царськими чиновниками. Московські урядовці прагнули використати розкол у козацьких лавах, щоб послабити гетьмана та зробити його більш залежним, ніж був його попередник, Богдан Хмельницький.
Виговський відмовився грати роль, відведену йому Москвою. У червні 1658 року його військо, спираючись на підтримку татар, зіткнулося з запорожцями та їхніми союзниками серед гетьманських козаків біля Полтави на Лівобережній Україні. Виговський переміг, але з величезними втратами. За деякими оцінками, загинуло близько 15 тисяч осіб. Це був перший випадок з 1648 року, коли козаки билися з козаками, і він створив прецедент, що потім зруйнує їхню державу. Виговський не сумнівався, що за спинами заколотників стоїть Москва. Але чим він міг себе захистити?
Гетьман вважав, що, як і Хмельницький, він уклав рівноправну угоду з царем (він називав це «повільним підданством») і може відмовитися від неї, якщо цар не виконав своєї частини угоди. Цар у свою чергу не вірив у взаємні обов’язки: єдиними умовами, які він визнавав, були ті, що їх він сам визначав для своїх підданих. Якщо Хмельницький, незадоволений угодою з Московою, не мав іншого вибору, як звернутися до шведів або османів, його наступники відкрили для себе інший варіант — нову угоду з Польщею. Вони були невід’ємною частиною польської політичної культури, знали її сильні й слабкі сторони і вважали, що угода про повторне включення їхньої країни до складу Речі Посполитої зі збереженням широкої автономії не лише бажана, а й можлива.
У вересні 1658 року Виговський скликав у лівобережному місті Гадяч козацьку раду, що затвердила умови для повернення Гетьманщини під юрисдикцію польських королів. Польсько-козацький договір, що дістав назву Гадяцької унії, був дітищем правої руки Виговського, Юрія Немирича. Цей договір був не чим іншим, як утіленням мрій, що їх плекала українська шляхта першої половини XVII століття. У битвах навколо Берестейської унії православна шляхта розробила анахронічну інтерпретацію Люблінської унії як угоди, що визнавала не лише Велике князівство Литовське, а й землі Русі в складі Речі Посполитої рівноправним учасником федерації. Тепер Немирич вирішив втілити цю ідею в життя, перетворивши Гетьманщину на князівство Руське, яке приєдналося б до Речі Посполитої як третій учасник, рівний у правах із Польщею та Литвою.
Велике повстання зробило частину польської еліти більш відкритою до ідеї Руського князівства, ніж будь-коли, але водночас зростання козацтва, що виробило власну форму політичної та соціальної організації, ускладнювало його повернення до складу польсько-литовської держави. Тому, відповідаючи на довоєнні вимоги козацької старшини, Гадяцька унія відразу ж пропонувала надати шляхетський статус 1000 козацьких сімей і після цього переводити до шляхетського стану по 100 козацьких родів у кожному полку. Крім задоволення соціальних вимог козаків, унія також зверталася й до релігійного питання, що непокоїло козаків та шляхту. Обіймати адміністративні посади в новому князівстві мали лише православні. Цікаво, що договір містив і статтю щодо Київської колегії, заснованої Петром Могилою, визнаючи за нею статус академії. Шляхтичі, які вели переговори, були явно зацікавлені в чомусь більшому, ніж права козацтва.
Звістка про підписання унії з Польщею підштовхнула царя видати звернення до козаків, у якому їх закликали до повстання проти «зрадника» Виговського. Московські війська та супротивники Виговського з козацьких лав, у тому числі й запорожці, захопили контроль над південною частиною Гетьманщини. Навесні 1659 року Виговський видав власне звернення, де пояснював, що цар порушив угоду з козаками й зазіхає на козацькі права та вольності. Він покликав на допомогу своїх кримських союзників і атакував московське військо, що наступало. Конотопська битва, що відбулася в червні 1659 року неподалік від нинішнього російсько-українського кордону, завершилася для Виговського блискучою перемогою. Московське військо, що налічувало близько 70 тисяч вояків, було розбито, до 40 тисяч загинуло, а цвіт московської кінноти був знищений. Татари рушили далі, спустошуючи південні кордони Московської держави. Москву заповнили чутки, що цар збирається залишити столицю.
Виговський так і не рушив на Москву. Незважаючи на перемогу під Конотопом, московські гарнізони втрималися в Україні, а повстання проти гетьмана набирало сили серед козаків. Звістка про ратифікацію Гадяцької унії польським сеймом надала йому додаткового імпульсу. У версії угоди, затвердженій сеймом, не було низки обіцянок, які давали Виговському польські представники на переговорах. Вона обмежувала територію нового князівства Київським, Брацлавським та Чернігівським воєводствами, хоча гетьман прагнув включити до нього й землі сучасної Західної України, зокрема Волині й Поділля. Також обмежувався козацький реєстр — до 30 тисяч осіб, що разом із 10 тисячами найманого війська становив 40 тисяч, або на 20 тисяч менше, ніж Хмельницький отримав під час переговорів із царем відразу після Переяславської ради. Юрій Немирич особисто вирушив до Варшави, щоб захистити справу Гадяцької унії перед сеймом. «Ми народилися у свободі, виховані у свободі, і, як вільні люди, ми повертаємося до неї», — сказав він депутатам. Вони затвердили унію, але не в тому вигляді, як хотіли Немирич та Виговський. Коли гетьман отримав виправлений текст, то сказав кур’єру, що той привіз йому смерть.
Тепер більша частина козацької еліти розглядала Виговського як зрадника. Немирич загинув у сутичці з супротивниками гетьмана. Інших козацьких делегатів до польського сейму було покарано на козацькій раді, скликаній ворогами Виговського. Сам Виговський був змушений утекти. Він переміг у всіх битвах, де йому доводилося битися — і проти власних опонентів під Полтавою, і проти московських військ під Конотопом, — але програв
