Крутість тобі личить: як перестати сумніватися в собі й почати жити на повну - Джен Сінсеро
«Гаразд, а зараз буде ще крутіше. Ти готова? — запитала вона. — Вимкни світло». Вона натиснула на свій ліхтарик і кивнула мені, щоб я зробила так само. У ту мить, коли зникло світло, я відчула абсолютну найтемнішу темінь, чорну, як смола (чорт забирай!), найчорнішу темінь пітьми, яку будь-коли могла взагалі уявити.
Коли щось поповзло мені ззаду по шиї, у мене почалася істерика. І тоді вперше в житті я зрозуміла, що таке страх.
Тому що страх був єдиним, що я могла бачити в тій норі. Він сидів там, всюдисущий, гігантський, всеохопний, прямо витріщався мені в обличчя, запитуючи: «Ну що, ти дозволиш мені тебе проковтнути, чи як?»
Страх був таким всепоглинаючим, що я без жодних зусиль уявила, що таке симптоми клаустрофобії зі всіма її шкрябаннями, кусаннями, емоційним шаленим криком. Було так страшно, що ми з подругою просто сиділи, витріщалися на стіну і не могли поворушити губами ще кілька тижнів потому, як наші скалічені та закривавлені тіла витягли з печери.
Чи… не витягли.
У мене був вибір.
Боятися чи не боятися — ось у чому питання.
Із радістю повідомляю, що я вирішила продовжити божевілля страху і відмовилася спокійно повзти назад із печери на поверхню землі, залиту сонячними променями, у відкритий простір, де люди ходять на двох ногах. Коли я згодом таки вибралася назовні, у мене був повен рот піску та міцно стиснута щелепа від того, що я постійно тримала у зубах ліхтарик. Але я виповзла звідти з новим та неймовірним розумінням, що ти сам вибираєш страх.
Це так просто: страх є завжди, він чекає і готовий будь-якої миті зруйнувати тебе. Але ми маємо вибір: будемо продовжувати боятися чи просто увімкнемо світло, виженемо його з нори й продовжимо повзти далі. Я також усвідомила, що прогнати страх дуже легко, просто необхідно створити певні умови та повірити у власні сили.
Ми зробили страх своєю звичкою.
Ми так напхані ним іще з дитинства, ніби їмо його разом із солодощами.
А потім, коли дорослішаємо, продовжуємо вбирати його з поганих новин на телебаченні чи страхітливих повідомлень у газетах, із книжок та фільмів жахів, із відеоігор та всього того мотлоху, що наповнює нас по вінця неспокоєм. І ми всього починаємо боятися. Нас вчать грати в безпечні ігри і не ризикувати, і ми застерігаємо кожного, аби теж був обачним.
І це стало такою прийнятною частиною нашої адаптації до соціуму, що ми навіть не усвідомлюємо, що ми це робимо.
Наприклад, що б ти одразу відповів людині, яку ти дійсно любиш і про яку турбуєшся, якби ця людина, сповнена захоплення, сказала тобі щось на зразок цього:
Я взяв величезну позику, щоби створити компанію моєї мрії.
Я збираюся подорожувати світом. Цілий рік. Сам.
Я кидаю свою надійну роботу, де займаю чудову посаду, заради кар’єри актора.
Тиждень тому я зустрів найкращу дівчину у світі і закохався по вуха. Ми плануємо одружитися.
Я збираюся стрибнути з парашутом.
У більшості випадків, коли ми дивимося на когось, хто збирається зробити рішучий крок, то одразу хочемо закричати: «Обережно!» Ми не тільки маємо звичку посилювати свій страх, хвилювання чи сумнів і передавати його іншим, а ще й хвалимо себе за це, адже віримо, що така поведінка покаже, як безмежно ми хвилюємося за ту людину.
Це саме те, чого треба боятися, скажу я, якщо ти мене запитаєш.
Існує так званий ефект краба: якщо покласти з десяток крабів у відро, і, поки вони там повзають, один із них намагатиметься вилізти, то решта будуть тягти його назад, замість того щоби допомогти йому вибратися.
Уяви, як змінився б наш світ, якби ми були менше схожими на крабів. Чи якби нас не тільки вчили по-справжньому вірити в дива (я усвідомлюю, як дивно це звучить), а й нагороджували і підтримували замість того, щоби зупиняти чи сварити за те, що ми робимо рішучі кроки у невідоме. Ми тільки на словах визнаємо, що в цьому світі будь-що можливе. Усі ми зростаємо в кімнаті з постерами кошенят та морських котиків, на яких написано «Іди за своєю мрією». Але якби ти дійсно зробив щось радикальне, одразу ж загорілися б усі ліхтарі та ввімкнулася б сирена.
Страх живе в майбутньому. Почуття страху реальне, але сам він вигаданий, бо він іще навіть не з’явився, а ти вже боїшся — смерті, банкрутства, перелому ноги, що забудеш свої слова на сцені, чи що на тебе накричать за те, що ти запізнився на роботу, чи що тобі відмовлять у чомусь. Немає жодних підстав хвилюватися, що те, чого ми так боїмося, коли-небудь трапиться. І навіть якщо так, то чи воно дійсно буде таким страшним?! Наприклад, смерть.
Усі ми знаємо, що залишимо своє тіло і перейдемо у стан, де панує чиста любов та палає світло, де мерехтить сяйво, де живуть єдинороги та милі кролики і де ми будемо відчувати вічну неймовірно приємну легкість.
Ми можемо бути такі ж упевнені в цьому, як і в тому, що у своєму житті ми можемо стати, ким захочемо. Тож навіщо створювати драму?
Усе, що потрібно зробити, — навчитися почуватися комфортно у ще незнайомому середовищі, а не бути переляканим. А для цього тобі знадобиться віра.
І в основному це зводиться до того, який шлях ти вибираєш у своєму житті:
Твій страх більший, ніж твоя віра у невідоме (і в самого себе)?
Чи твоя віра у невідоме (і в самого себе) більша, ніж твій страх?
Поки ти вибираєш, ось важливі слова неймовірної Гелен Келлер:[42]
Життя — це або зухвала пригода, або нічого. Дивитися в очі змінам і поводитися як незалежна людина, не зважаючи на долю, — ось сила, яка приведе нас до перемоги.
Це і є та неймовірна мить, коли ти вирішуєш: «Хай йому грець, я таки буду цим займатися», — і тоді захват переборює твій страх. І от ти вже летиш на чарівному килимі: ставиш свій підпис у спеціальній графі та стаєш власником будинку; набираєшся мужності і кажеш «ні» своєму батькові; взуваєш височенні підбори чи виходиш на сцену і виступаєш перед тисячами глядачів! Я маю на увазі відчуття, коли ти знаєш, що ти живий!
З іншого боку страху є твоя свобода.
Ось кілька порад для тебе, як знайти свою дорогу у джунглях страху:
1. ПОДИВИСЯ НА СТРАХ ЧЕРЕЗ ДЗЕРКАЛО ЗАДНЬОГО ОГЛЯДУ
Подумай про якісь радикальні речі, які ти зробив у минулому і які буквально змушували тебе тремтіти, бо
