Анексія: Острів Крим - Тарас Валерійович Березовець
Російське керівництво, очевидно, дуже добре підготувалося до операції в Криму, тим паче що раніше воно мало досвід успішної військової операції «Примушення до миру» проти Грузії. Та й радянський досвід не був марним, як-от про це нагадує роман Віктора Суворова «Криголам». Усі військові частини СРСР мали закриті в сейфах секретні накази з чіткими інструкціями для кожного командира та кожної військової частини на випадок «надзвичайної ситуації». Під «надзвичайною ситуацією» або «особливим періодом» малася на увазі війна.
Військові експерти, з якими я спілкувався з цього питання, стверджували, що аналогічні інструкції, секретні, у паперовому вигляді, аби уникнути перехоплення розвідками країн НАТО, були передані в кожний військовий підрозділ Чорноморського флоту та інших російських військових підрозділів, які на момент анексії перебували на території АР Крим. Відповідно, заяви, які лунали про початок війни з Україною, як про це говорить Джемілєв, цілком можливо були зроблені, тому що все робилося всупереч звичайній російській практиці, без ведення стенограми таких засідань, тож такі заяви робилися абсолютно сміливо, з повним розумінням того, що жодних наслідків у ситуації, коли Росія почала грати ва-банк, для них це вже не матиме.
Ужитий російськими підрозділами дезінформації та військовою пропагандою поділ влади на «кримську» та «київську» симптоматично-несвідомо почав використовуватися й українськими медіа й політиками. І це теж слід уважати частиною інформаційної спецоперації на півострові.
Для створення семантичного словосполучення «київська влада» російські пропагандисти запровадили штучну сполуку «кримська влада», щоб у людей через новинні повідомлення підсвідомо формувалася думка про існування в кожному регіоні самостійного утворення: окремо «київської влади», окремо «донецької влади» та, природно, окремо «кримської влади».
Мустафа Джемілєв виступив із заявою, що Меджліс не збирається здаватися: «Зараз формуються загони кримських татар, які готові будуть до активної боротьби. Ці загони будуть озброєні, якщо отримають статус державного формування. <…> А ця промосковська г…да (депутат Верховної Ради АРК Рустам Темиргалієв, який заявив, що веде переговори з кримськими татарами), цей засланий козачок, що працює на ФСБ, не має права говорити ні про кримських татар, ні тим паче від їхнього імені»108.
На жаль чи на щастя, але ці войовничі заяви так і не були реалізовані, адже «зелені чоловічки» були готові до будь-якої реакції з боку й українських силовиків, і простих громадян, тож на півострові могло бути масштабне кровопролиття.
Юлій Мамчур так згадує події тих днів: «З 27 лютого, з дня захоплення, не було до кінця зрозуміло, що це — якісь навчання чи спланована акція. А після того, як пішли перші парламентарі від РФ, ми вже зрозуміли, що це силове захоплення. І до прийняття рішення про проведення референдуму весь наш особовий склад був на робочих місцях. Я так скажу: якби прийшла документально оформлена директива застосувати зброю, ми б там усі полягли. Тому що в нас сил протистояти батальйонно-тактичній групі не було. У нас було 150 автоматів і 50 пістолетів. Великокаліберної техніки ми не мали. Тільки стрілецьку зброю. Якби нам дали допомогу, наша оборона була б більш ефективною. Але це проблема ще 90-х років, коли пішов розділ Чорноморського флоту, коли російським військовослужбовцям легально дозволили перебувати на території Криму. Їхня кількість становила близько 22 тисяч. І Путін усюди говорив, що вони цієї кількості не перевищили.
Вони дійсно не перевищили. Вони просто доукомплектували їх 5–7 тисячами спецназівців, перекинувши їх із Сочі».
Мамчур розповів, що спротиву, як такого, російським окупантам не було через відсутність системи управління у силових органах, і навів яскраві приклади: «В. о. начальника генерального штабу адмірал Юрій Ільїн, якого я зустрів напередодні — вранці 27 лютого на аеродромі, запитав, як справи. Я сказав, що частина приведена в повну бойову готовність і готова виконувати завдання. Ми були готові перебазуватися на певні аеродроми. Але вже о 16:30 ми отримали від нього письмову директиву: все, відбій. І вже о 21:30 ми перебували у звичайному режимі: чергові сили — 15 осіб і три льотчика-техніка. Тобто морське керівництво, яке відповідало за цю територію, за її оборону, відразу прийняло для себе певні рішення. Мої перші дзвінки були Ільїну, Єлисєєву, який виконував обов’язки командувача Військово-Морськими Силами України, адміралу Шакурі, начальнику штабу. Ніхто нічого не сказав. Ці адмірали повинні були приймати рішення — у них є розвідка, у них інформація. Вони відразу все „злили“. Вони не давали повноцінну інформацію в Київ для прийняття рішення.
І все — ланцюжок управління був зруйнований».
У зв’язку із захопленням українських аеропортів у Криму в. о. Президента Турчинов під час відкриття сесії ВР повідомив, що скликає екстрене засідання РНБО на 11-ту годину.
Під час брифінгу у Верховній Раді Турчинов заявив: «Росія почала відверту агресію проти нашої країни. Під виглядом військових навчань вони ввели війська в Автономну Республіку Крим і не тільки захопили парламент Криму, Кабмін Криму, але й пробують брати під контроль цивільні об’єкти, комунікації, намагаються блокувати місця розташування українських військових. <…> Вони провокують Україну на військовий конфлікт. За даними нашої розвідки, вони відпрацьовують сценарій, аналогічний до абхазького, коли, спровокувавши конфлікт, вони почали анексію території. <…> Українські військові виконують свої обов’язки, але не піддаються на провокації та не йдуть на військовий конфлікт, аби не наражати на небезпеку цивільне населення Криму. <…> Я особисто звертаюся до президента Путіна з вимогою негайно припинити провокації та відкликати військових з Автономної Республіки Крим. Працювати виключно в рамках підписаних угод»109.
Сергій Куніцин добре пам’ятає свій перший день на посаді постійного представника Президента України в Криму:
«А мене просили і Джемілєв і Чубаров, щоб я повернувся до Криму. І ось за цей тиждень, поки йшло перетягування канату, захопили парламент і уряд. Ми просто втратили час. Якби я приїхав на тиждень раніше, ми б змогли цю ситуацію переграти інакше. Коли
