Що таке антична філософія? - П'єр Адо

Я наполягаю на цьому, оскільки ми зустрічатимемо у цій книзі ситуації, в яких філософська діяльність продовжує здійснюватися, незважаючи на те, що дискурс не може виразити цю діяльність.

Тут не йдеться про протиставлення чи поділ, з одного боку, на філософію як спосіб життя, а з іншого — на філософію як на філософський дискурс, який, так би мовити, задавався би філософії ззовні. Навпаки, йдеться про демонстрацію того, що філософський дискурс є частиною способу життя. Однак, натомість потрібно визнати, що життєвий вибір філософа визначає його дискурс. Це означає, що не можна розглядати філософські дискурси як реальності, що існують у самих собі та для самих себе, та вивчати їхню структуру незалежно від філософа, який їх розвинув. Чи можна відокремити дискурс Сократа від життя та смерті Сократа?

На сторінках цієї книги часто зустрічатиметься поняття духовних вправ[11]. Я позначаю цим терміном практики, які можуть належати до фізичного (наприклад, режим харчування), дискурсивного (діалог та розмірковування), або ж інтуїтивного (споглядання) порядків. Ці практики завжди покликані здійснити зміну та перетворення того, хто до них вдається. Втім, дискурс учителя філософії може набувати форми духовної вправи тією мірою, якою цей дискурс постає у формі, що під її впливом учень — у якості слухача, читача чи співрозмовника, — може духовно прогресувати чи внутрішньо перетворюватися.

Наш виклад здійснюватиметься у три етапи. Перший полягатиме в окресленні історії перших використань слова philosophia та у досягненні розуміння сенсу філософського визначення цього слова у Платона, оскільки у «Бенкеті» він визначив philosophia як прагнення до мудрості. Згодом ми спробуємо віднайти характеристики різних філософій античності, які розглядатимуться під кутом огляду способу життя, що приведе нас, зрештою, до вивчення спільних рис, які їх об’єднують. І на третьому етапі ми намагатимемося встановити, з яких мотивів та якою мірою філософія, починаючи з середніх віків, мислилась як суто теорійна діяльність. Зрештою, ми дійдемо до запитання, чи можна повернутися до античного ідеалу філософії. Щоб аргументувати наші твердження, ми часто спиратимемося на тексти давніх філософів. На мою думку, це буде корисним для студентів, які не завжди мають легкий доступ до джерел.

Роздуми, які я пропоную читачеві, є продуктом тривалої праці, присвяченої античним філософам та філософіям. Під час моїх досліджень на мене сильно вплинули дві книги. Це, передусім, книга Пауля Рабова під назвою «Духовне керівництво»[12], яка вийшла в 1954 році і розповідала про різні форми, що їх могли набувати згадані практики у епікурейців та у стоїків, і перевагою якої є те, що вона наголошує на тяглості, що зберігається між античною та християнською духовністю, однак, можливо, занадто зосереджуючись винятково на риторичних аспектах духовних вправ. Окрім того, це робота моєї дружини, яка до знайомства зі мною написала книгу про Сенеку та греко-римську традицію духовне керівництво[13], де творчість філософа-стоїка розглядається в загальній перспективі античної філософії.

Мені пощастило зустріти двох філософів, кожен з яких незалежно від мене також цікавився цими проблемами: світлої пам’яті Андре-Жана Вольке, студії якого з філософії як терапії душі нещодавно були опубліковані[14], та польського колегу Юліуша Доманьського, робота якого про концепцію філософії в середні віки та за доби Ренесансу незабаром вийде друком[15]; в ній він продемонстрував, як антична концепція філософії затінювалась, але тільки частково, в середні віки і як вона була реанімована за доби Ренесансу, зокрема у Петрарки та Еразма. Окрім того я вважаю, що моя стаття під назвою «Духовні вправи та антична філософія», що вийшла у 1977 році, мала вплив на формування уявлень Мішеля Фуко про «культуру себе»[16]. В іншому місці я висловився про те, в чому ми були згодні та про розбіжності, які існували між нами[17].

Я повинен від усього серця висловити свою вдячність Еріку Віню, який запропонував мені написати цю книгу, порадив мені її план та проявив зі мною виняткове терпіння. За допомогою своїх порад та текстів моя дорога колега Р. Амайон познайомила мене з дуже складними проблемами, пов’язаними з шаманізмом. Нехай вона знайде тут вираз моєї глибокої вдячності! Моя особливо щира подяка Сільвії Сімон, так само як і Ґвенаель Обрі, Жанні Карльє, Ільзетраут Адо, які перечитали цю книгу, щоб вилучити з неї, наскільки це було можливим, недоречності та помилки.

Перша частина

ПЛАТОНОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФА І ТЕ, ЩО ЙОМУ ПЕРЕДУЄ

І

ФІЛОСОФІЯ ДО ФІЛОСОФІЇ

Historia перших мислителів Греції

«Філософія до філософії». Насправді, слова однокорінні philosophia з’являються лише у V столітті до Різдва Христового, а саме слово отримало філософське визначення лише у IV столітті у Платона. Однак, Аристотель, а слідом за ним і вся історико-філософська традиція, вважає філософами перших грецьких мислителів[18], що з’явилися на початку VI століття на периферії зони грецького впливу, в колоніях Малої Азії, а саме в місті Мілеті: Фалеса — математика та техніка, одного з семи мудреців, знаменитого тим, що передбачив сонячне затемнення 28 травня 585 року, а також Анаксимандра та Анаксимена. Цей інтелектуальний рух поширюється на інші грецькі колонії, цього разу на колонії Сицилії та південної Італії. Так, у VI столітті Ксенофан з Колофона емігрує в Елею, Піфагор, що походив з острова Самоса (недалеко від Мілета), наприкінці VI століття осідає в Кротоні, а потім — в Метапонті. З часом Південна Італія та Сицилія стають центром дуже активної інтелектуальної діяльності, прикладом чого є Парменід та Емпедокл.

Усі ці мислителі пропонують раціональне пояснення світу, і саме тут відбувається вирішальний поворот історії думки. Звичайно, до них на Близькому Сході, а також в архаїчній Греції, існували космогонії, але вони мали міфологічний характер, тобто описували історію світу як боротьбу між персоніфікованими сутностями. Вони були «походженням» в сенсі біблійної Книги Буття[19], «книгою поколінь», призначеною спонукати певний народ пригадати своїх предків та прив’язати його таким чином до космічних сил та поколінь богів. Створення світу, створення людини, створення народу — таким був предмет космогоній. Як продемонстрував Жерар Надаф[20], хоча перші грецькі мислителі заміняють ці міфічні оповіді раціональною теорією світу, вони все-таки зберігають троїсту схему, яка