Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
воюють не проти партизан, яких не в стані знайти, хоч ті й нищать їх несподіваними нападами, – вони воюють із населенням, яке й відповісти не може (який неоцінимий плюс!), але й є основою руху: постачає УПА всім необхідним. Ну, крім зброї, зрозуміло, її тепер постачає совєцька армія.

Тим часом на конференції ОУН в лютому 1945 – її головою обирається звільнений німцями С. Бандера, який проводить необхідну роботу по відновленню національної основи руху. Бо в постановах III Великого Збору (отого, з участю людей зі сходу) та прийнятих ним документах знайшли місце поступки опортунізму та згнилим «західним демократіям», які, підкреслимо це ще раз, не надали й на ламаний гріш допомоги українському антигітлерівському рухові. Який і спричинив найбільших клопот німцям. Втім, дещо постачали з повітря польську Армію Крайову, яка відсиджувалася аж до самого Варшавського повстання.

Саме він, С. Бандера, за допомогою – знову ж, Д. Донцова, – піднімає ідейність українського націоналізму до минулого рівня. Аби в ньому й не тхнуло отією «західною демократією», яка насправді ніколи не була чимось вартим наслідування. Бо була, з самого початку та до кінця, – послідовним сприянням червоному тоталітаризмові; та – рано чи пізно, мала розчинитися в ньому. Та навіть тоді, коли він оголосив їй безкомпромісну тотальну війну, – спромоглася подарувати йому за це цілих 100 млрд. долларів. Бо, саме таку суму склали «долгі СССР» на день його розпаду. Можу їм сповістити, що тільки вони їх бачили; і долара не повернуть.

Спроби зіштовхнути національний рух із його єдиної можливої основи, продовжувалися й далі, продовжуються й тепер. Саме з цього приводу напише вже 1954 Степан Бандера статтю – «Фальшування визвольного руху», де укаже, що:

Найшкідливішим для революційного руху, який своїми ідеями мобілізує народ до боротьби, є якраз притуплювання, підмінювання його ідей, створення баламутства щодо його ідеологічних, програмових і політичних позицій. Коли це роблять вороги і політичні противники, то їх намагання завжди мають менший вплив. Але значно більше шкоди може постати, якщо таку роботу проводять такі чинники, які зараховуються до складу самого руху та мають будь-яку легімітацію виступати від його імені.

В останньому реченні стверджується конкретна ситуація, без аналізу її виникнення, але ми додамо до цього, що Москва завжди намагалася розкласти національно-визвольні рухи саме зсередини. Що якнайліпше простежується саме підчас Других Визвольних Змагань. Втім, є що пригадати й з Перших, – як блискуче був усунений Іван Виговський? Адже, тоді його – єдину людину, що в стані була відстояти Україну від Московії, – скинули самі недоумкуваті козаки, під’юджені московськими агентами.

З половини 1945 тиск Москви на Західну Україну зростає, війна проти народу стає тотальною, та більшовичня, якій є органічно чужі правила будь-якої моралі, – оголошує тотальний терор. На відповідь посилює оборонні дії УПА, яка від масштабних операцій переходить до миттєвих блискавичних ударів. Посилює одночасно, роз’яснювально-агітаційну роботу, активно протиставиться безоглядній московській брехні. Організує акції масового саботажу.

Посилюється терор індивідуальний, проти адміністративної структури зайд, надісланих з метою «помочь восстановлєнію западной Украіни», – комуністів, комсомольцєв. Досить було поглянути на тваринний жах, з яким вони, «мобілізованниє партієй і правітєльством», – відбували на місце свого призначення; для переважної більшості – останнє. Зауважимо, що по рік 1950 їх було понищено, загалом, десь більше 30 000; цифра досить вражаюча. Дані – перевірені, а значить – мінімальні, могло бути й більше.

Наскільки твердим був спротив народу окупантам, показали вибори до «Вєрховного Совєта СССР», які проходили 10.02.1946, вони були однодухо пробойкотовані всією Західною Україною; що би там не брехали тоді, та що би не брехали після.

Влітку, в червні 1946 відбулася чергова Конференція ОУН, яка проаналізувала міжнародний стан та намітила відповідні зміни у тактиці визвольної боротьби. Бо восени 1946 спостерігаємо хуткий перехід до нової, підпільної тактики. Військові частини УПА зберігаються та продовжують діяти тільки там, куди не дістатися окупантам: на Поліссі та по Карпатах. На всіх інших теренах УПА уходить до підпілля, розділюючись на невеличкі стисло законспіровані боївки.

На той час сталінським райхскомісаром України був Н. С. Хрущов (секретар ЦК КПУ, 1938–1949), виключаючи ті кілька років, коли його тимчасово заміщував Еріх Кох. Ім’я цієї людини, «нашєго Нікіти Сєргєєвіча» – навічно стоятиме поруч із іменами таких катів України, як Л. Кагановіч, С. Косіор і П. Постишєв.

* * *

Питання, хто саме вирішив провести новий голодомор в Україні 1946–1947, роздратований українським опором Сталін, чи сам Хрущов, кар’єрі якого загрожував затятий опір українського народу, – є чисто академічним, не має жодного значення для історії. Є цікавим тільки для біографів цих двох видатних московських злочинців. Для нас важливе, єдино те, що його розпочали в надії, як не підкорити Україну голодом, то принаймні виморити її, непокірну. Поготів, як щось не так – були напоготові офіційні пояснення – «трудності послєвоєнного врємєні». Тобто, оте їх, московське, мовляв – «война всє спішєт». Для «старшєго брата» техніка була відпрацьованою, – були розміщені енкаведистські застави на кордоні з Росією, почато «мєропріятіє», але… Не так сталося, як гадалося.

По-перше, стала бунтувати «своя» напівприручена Східна Україна та плани й зірвалися: вдалося виморити всього якийсь мільйон людей. Для апетитів «старшєго брата» та сподівань «нашєго Нікіти Сєргєєвіча», – сута дрібниця. По-друге, попри всі намагання – не змогли нічого вдіяти на Західній Україні, де тоді поки ще не вдалося створити колгоспну систему. Яка не так забезпечує загальне процвітання, комуністам необхідне лише для себе, як необмежену можливість виморювати голодом будь-яку кількість людей. Втім, цього разу справа дещо зірвалась.

Соціал-шовіністи аж тепер (часом вони бувають на диво дурні, навіть у цьому своєму, особистому – людонищенні) схаменулися, – та тут же «нєт колхозов!»; а у окремого селянина – хліб не відібрати – УПА може трупом покласти: треба колективізувати, за будь-яку ціну. Але народові колективізація ні до чого, та він пручається з усих сил, хоч засоби цієї колективізації є не менш драстичні та насильницькі, ніж тоді, уперше, – 1930 у совєцькій Україні.

На цю, другу половину епохи опору, припадають далекі рейди загонів УПА за кордони України, на терени Польщі, Румунії, Чехословаччини, часом – і Німеччини. Вони переслідують агітаційні цілі та діють потаємно від влади, але… як трапиться нагода – зменшують кількість комуністів і по сусідніх країнах. Ці рейди матимуть неоцінене значення для майбутнього відступу останніх боївок на захід, до двох вільних ще країн Європи, – республіки Швайцарія та князівства Ліхтенштайн; звідки кровожерним совєтам ніколи не видали ні єдиної людини.

Відчувши на власній шкурі військову доблесть УПА, та

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: