Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
вони були завелися, та залучення українського населення східних областей до національно-визвольного руху, до боротьби за Україну. А там, звідки вони повиганяли червоних, місцеве населення завжди мало можливість порівняти московських окупантів – із витриманими, ввічливими та дисциплінованими українськими вояками.

Є незаперечні свідоцтва того, що й на сході України працювала на той час сітка підпільних організацій ОУН, яка завдавала чималої шкоди німцям, та перше, про що потурбувалися по війні московські окупанти, – це понищити всяку пам’ять про них. Хоч – і не завжди. Спокусившися історією націоналістичної організації у Краснодоні, на Донеччині, та – вкравши її для себе. Перефарбувати українського карася на москальське порося, – узявся такий собі бездарний комісар від письменництва, алкоголік і донощик 1937, А. Фадєєв; а якась там іще зграя доброхотів – і собі: відзняли про це патріотичний фільм: брехня знову перемогла правду.

За одвічним московським принципом: греби під себе все українське, що придасться, а все інше – знищуй.

III Надзвичайний Великий Збір ОУН 21–25.09.1943 є примітним тим, що у ньому беруть участь делегати від центральної та східної частин України. Після цього дещо реконструюється Провід, який складається з десяти людей, яких очолює трійка, Бюро Проводу: Роман Щухевич (голова), Дмитро Маєвський та Ростислав Волошин (заступники). Крім них у складі Проводу працює начальник штабу УПА, Дмитро Грицай, та референти з низки питань: організаційних – Василь Кук, політичних – Яків Бусел, пропагандових – Петро Дужий, головний редактор ідеологічного журналу «Ідея і чин», безпеки – Микола Арсенич, з особливих доручень – Микола Степаняко. Провідником ОУН на південно-західних українських землях був призначений Роман Кравчук.

Незабаром по цьому створюєєься й УГВР (Українська Головна Визвольна Рада), завданням якої є перейняти від ОУН–УПА не військові, а адміністративні та державницькі функції.

Наближення совєцько-німецького фронту у 1944 – УПА зустріла, так би мовити, в своєму зеніті, добре розвиненою, озброєною та вишколеною народною армією, що контролювала розлеглі терени України, не лише звільнені від окупанта, але часом і такі, де цього окупанта й на вічі не бачили. Контрольована, спираючись на волю та сприяння народу, який твердо вирішив не повертатися більше до російського ярма.

Армія була розгорнута й забезпечена виключно власними силами, це важливо. Бо, ніхто й ніколи, ні з заходу, ні звідкілясь іще, – пальцем не ворухнув аби їй допомогти; а це, з боку тих «антифашистів» Заходу, що так себе повсюдно рекламували, – відверто тхне кримінальним злочином. У колах ОУН, серед її досвідчених політиків, була якась надія, що західні союзники наприкінці війни замиряться з німцями та спільними зусиллями звернуть шию Сталіну та його банді, як цього настійливо вимагали життєві інтереси їх країн, але… Життя хутко розставило все по місцях, показало, що українські націоналісти були надто високої опінії щодо цих одвічних недоумків. Це вичерпно продемонстрував ганебний гендель долями народів у Ялті 4–11.02.1944. Втім, щоби вести війни – мало бовкати язиками, потрібно ще уміти воювати; та – не страхатися цього.

Перші потички з новим ворогом України (однак, чому ж новим? – найстарішим з усіх, історичним) – починаються наприкінці січня 1944. УПА вперше 18.01 відбиває масований наступ совєцьких військ, та відбивається два місяці, спричиняючи агресорові великі втрати. Це – Волинь, північ і схід. На півдні 20.01 відзначився легендарний пострах німців – «генерал Еней». Він несподіваним нападом наніс великих втрат совєцьким, що перли на захід переслідуючи німців. Саме тоді був убитий бійцями УПА уславлений російський генерал Ватутін. Що він загинув саме у боях з УПА, – совєцька історія мовчить і досі.

З того часу в ОУН–УПА змінюється ворог, але не тільки, разом із ним змінється мало не все, – з німцями їх об’єднувало (крім тоталітаризму), єдино, лише прагнення знищити українців; все ж інше було абсолютно, здебільшу – гірше. Складність військової тактики і стратегії була обмежена можливостями командирів і солдатів, та не була високою. Була переважно лобовою: «взять висотку любой цєной!». І брали, часом – і «любой цєной». Виграш на полі бою досягався за рахунок, як власної чисельної переваги, так і за рахунок значно вищих власних же втрат. Старе побажання А. Суворова – «воєвать нє числом, а умєньєм!» – так і полишилося всього тільки побажанням, не більше.

Тому, проти отих 100 000 бійців УПА була створена стала, принаймні, 5–6-кратна перевага чисельності: в Москві здавна і добре знали свої можливості.

Гострою та надійною зброєю, так само давньою та випробуваною, – була підлість у всіх її видах, можливих і неможливих. З їх появою та прибуттям починається широкомасштабне розтління людей, звичайне у них вишукування негідників та зрадників з місцевого населення, навіть формування з них озброєних загонів; так би мовити: «прєвратім войну міжнаціональную – в войну гражданскую!»

Якщо німці, скажімо, громили в каральних операціях українські села у власних одностроях «Ваффен СС», то енкаведисти для чогось переодягалися в однострої УПА, демонструючи власну безглуздість, бо добре відомо, що москалеві легше живим потрапити на небо, ніж вивчити хоч кілька українських слів. Чи вони, бува, собі рота зав’язували? Так, що ж це – знову, алогічна поведінка божевільних? – можливо…

Дав тоді про себе знати й ще один характерний бік їх імперської поведінки – постійна турбота про оту свою «інтєрнаціональную дружбу народов»: мало не всі жиди, що працювали на той час у системі НКВД – були переведені до Західної України. Як – пам’ятаєте? – ще у 1937 репресованого українця доручали слідчому жидові або вірменові; ну, і навпаки, ясна річ. Велика то штука – слова. Бо одне – старе, імперське: «раздєляй і властвуй!» А вже зовсім інше – «дружба народов», – звучить!

Не гребували тоді й провокацією, як звичайно – найбруднішою у світі – совєцькою. Розберемо тут механіку тільки одного, але широко відомого заходу. Через сітку совєцьких шпигунів – місцевістю пускається чутка про те, що – мовляв, такого дня та о такій годині в яру Н. буде проходити запис добровольців до УПА. Та коли в цьому ярові збирається достатня кількість молодих хлопців з навколішних сіл, – енкаведисти оточуюють їх і розстрілюють з автоматів; просто і зручно. І – чим же не благородно?

Більшовицький наступ на Волинь тоді – 1944, не тільки провалився, спричинивши агресору відчутні втрати, але УПА, в свою чергу, організувала на відповідь глибокі рейди своїх частин на Житомирщину, добре давшися взнаки ворогові.

Але, найбільш тяжким випробуванням для національного руху стала зима 1944–1945, коли військові дії переносяться далі, на терени Галичини, проти якої було кинуто більше 200 000 карателів. Вони

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: