Московитія проти України: політика, культура... - Олександр Федорук

...Її ніхто від нас генетично не забере. Не замінити її, не перефарбувати. Вона своя, наша київська рідна шапка Мономаха. Дорога нам своєю історичною пам’яттю про слов’янський і неслов’янський половецький люд на просторах нашої землі, сучасної України. Вона несе пам’ять про київське святе Хрещення, про святих Володимира і Ольгу, про Святослава, Андрія Первозванного, Петра Могилу, Іова Борецького, Памву Беринду, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу; вона дорога нам — як сутність карпатських гір, поліських заплав, сутність Дніпра і Чорного моря, як запах степового полину і трав на полонинах; вона свята нам убієнними, розстріляними, закатованими, замученими, похованими в сибірській мерзлій землі, свята відродженими і ще не відродженими храмами; вона дорога нам легендарним воїнством і його лицарями; вона дорога нам українською інтелігенцією, робітниками, українським селом і хутором; вона є з нами, доки живуть мої друзі у Горлівці, Донецьку, Маріуполі, Одесі, Чаплинці, Херсоні, Миколаєві, Севастополі, — доки живуть мої дорогі друзі по усій Україні од краю до краю, від села до села і од міста до міста, і усім їм, любим серцю моєму, я бажаю добра, бо вони несуть-бережуть рідну нам шапку Мономаха. А потім, після усіх нас, прийдуть нові друзі нових друзів, і з усіма ними буде українська шапка Мономаха — шапка однієї матері — України.

Своя, наша, київська шапка Мономаха була на голові Петлюри і Коновальця, Василя Стуса і Алли Горської, Вячеслава Чорновола і Євгена Гуцала, Валерія Марченка і Олекси Тихого, Георгія Ґонґадзе і Бориса Дерев’янка — була вона на голові безневинно убієнних у Биківні і Дем’яновому Лазу, у Вінниці, Львові, Харкові, Тернополі, Хмельницькому, у концтаборах Мордовії і Магадана… на голові Леся Курбаса і Григорія Косинки, Михайла Бойчука, Миколи Зерова і Сергія Єфремова була ця наша святиня — як заповіт князів берегти єдність рідної землі. Нині вона на голові Президента України Віктора Ющенка!

Ця шапка допомогла нам вистояти в лихій війні з фашистами, допомагала засівати поля пшеницею і відбудовувати шахти Донбасу в 1947 р., як це робив мій батько, в штольні по коліна у воді, зводити нові металургійні велетні-заводи, фабрики… Вона є оздобою разом з архангелом Михаїлом золотоголового Києва — його архітектурно-будівельних перлин, проспектів, майданів, його невимовної міської краси, що поставила сучасний Київ на один щабель з найкрасивішими столицями Європи.

Вона була оздобою помаранчевого київського Майдану, і в її сяєві діамантів молода Україна послала своїм побратимам і посестрам усіх земель сердечні волевиявлення дружби, довір’я, наставлення творити добро, незалежно від місця призначення — на Єлисейських полях, на Унтер дер Лінден, Тайм-сквері чи П’ятій авеню.

Вітаю тебе, моя плането! Бережімо себе од самих себе, з нами помаранчеві квіти! Хай розвиваються над планетою фани любові до ближнього, до природи, фани милосердя в дусі матінки Терези. То — заповіти, заклики, мрії, сновидіння, неспокій і велика людяність київської шапки Мономаха! То є заповіт великого київського князя Володимира Мономаха нам, через тисячоліття чуємо його голос — берегти єдність рідної землі, не дати її на поталу медведчукам, бакаям.

Один з українських мистецьких журналів — «Музейний провулок» у радісних тонах одним з перших сприйняв барви Майдану, уже в грудневому номері 2004 р. означивши: «Ми разом і нас не подолати!». Словом солідарності Майдан підтримав (двічі сюди приїжджаючи) Лех Валенса, закликав українців не зупинятися на півдорозі до Свободи «батько оксамитової революції» з Чехії Вацлав Гавел (із помаранчевим бантом на лацкані піджака), свою віру в нашу перемогу екстраполювали нам великі люди світу — Папа Римський Іоан Павло II, рок-виконавці Стінг, Джо Коккер та Юрій Шевчук, футболіст Франц Беккенбауер, боксери Клички, лідери провідних країн світу. «Україна зруйнувала другу берлінську cтіну», — констатував натхненник першого руйнування стіни — залізної завіси Михайло Горбачов. На свої засідання депутати Європарламенту приходили з атрибутами помаранчевого кольору… 3.

Київська — з Князівського часового простору — шапка Мономаха таїть зерна християнства, любові до ближнього, пошанівок дітей до батьків. Цю шапку відстоювали в борінні шістдесятники. Їх жорстоко карала система. У листах вони намагалися розповісти правду жахливого буття. Треба було ці листи зберегти для історії. І це робили безстрашно сміливі патріоти! Ось що згадував видатний правозахисник Семен Глузман, ділячись з автором цих рядків спогадами (від 10 травня 1994 р.): «Там, в пакунках — листи до мене колишніх зеків. Повинен пояснити: я зовсім не тому передавав таємно через кордони ті пакунки, щоб зберегти листи Світличного, Стуса, Марченка... Не про них я тоді думав. Ті, відомі світові зеки вже тоді мали своє «особисте обличчя», їх знав вільний світ, знав їхню творчість, їхні думки... Вони, навіть мертві, вже залишились виразними в Історії.

Думав я про інших. Про невідомих світові солдатів сумління, не дуже обізнаних в книжках, старих в’язнів з визвольних рухів (чи з опору, так воно точніше) України і Прибалтики. Від них залишились лише ці листи. Більш нічого. Зовсім нічого. Від моїх табірних друзів і вчителів.

А я чекав нового арешту. Останнього. І разом зі мною мали забрати їх. Назавжди. Я чекав арешту. Тому я відвіз всі ті листи, фотографії, поштівки до Олени Боннер, а вона передала їх далі...

У цих листах — історія. Не академічна, жива історія. Вона розмовляє!»4.

У цих листах, сміємо думати, живе також історія про нашу київську князівську шапку Володимира Мономаха. Хто боровся за вільну незалежну Україну — той боровся за правду про шапку Мономаха. У Москві мають підробку і нею гендлюють. Най, живу історію не прогендлюєш. Тому київська шапка Володимира Мономаха — цінна реліквія, яку не змогла привласнити Москва разом з козацькими клейнодами, видатними пам’ятками України-Русі, символами української державності, Києвом, запорозькою Хортицею, Батурином, Конотопом, Крутами.

Своя, наша київська шапка Мономаха — на головах братів Кличків, які донесли блиск переможних нью-йоркських вогнів до київського Майдану, які уславили своїми величними перемогами Україну, які ген-ген тую нашу славу пронесли через народи і які одягли помаранчеві знаки в ім’я Свободи і Народу, об’єднавши ці два