Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
чеського міністра зовнішніх справ ті факти про події у Києві, що заслуговують на особливу увагу. «…навіть турецькі звєрства у Вірменії не мають порівняння з тим, що тепер роблять більшовики в Росії… Підчас боїв в Уссурійському районі в липні 1918 д-р Т. знайшов на полі бою жахливо спотворені трупи чеськіх солдат.

У них було відрізано статеві органи, порозкриті черепи, вирвані очі та відрізані язики…»

Нагадаємо, на всякий випадок, що починаючи з жовтня 1917 – ніхто не був покараний, ні за убивства, ні за звірства. Але, описане вище то вже фінал совєцьких проводів братніх чехів та словаків. Початок був раніше та на заході.

Місцеві представники чеської національної Ради, д-р Гірса та його помічник кажуть, що більше року тому сотні офіцерів були розстріляні в Києві підчас узяття його більшовиками…

За найсильнішого холоду їх вивезли з помешкань, роздягли догола, полишивши їм самі шапки та увіпхнули у повозки та авта. На морозі, вистроєні в ряд, вони годинами очікували, коли та як, поодинці чи групами, більшовицьким солдатам заманеться їх розстріляти.

Д-р Гірса був на той час хірургом при 12 городській лікарні. Лікарня була переповнена хворими, внаслідок жорстокостей над інтелігенцією та офіцерами в Києві. Офіцерів, навіть смертельно поранених, приходилося ховати до шаф, аби більшовики, що приходили за ними, вивівши на вулицю не розстріляли їх негайно.

Багатьох тяжко поранених витягували з лікарні та безжально вбивали.

(с. 94)

От так діяли «господа большєвікі». З такими – не те, побілієш, а й позеленієш. Так і стали «бєлимі» чехи й словаки, «братья-славянє» панів росіян.

Доповнення 2

Ще раз про те ж саме

У зв’язку з останньою жидофобською аферою Сталіна привертає увагу праця А. Куліша «Геноцид. Голодомор 1932–1933. Причини, жертви, злочинці», Полтава, 2000. Вона невеличка, всього 84 с., але понад змістовна щодо фактів та відомостей. Навряд, чи хтось стане заперечувати, що керівництво Київської ЧК 1919, або так само керівництво НКВД 1935, – складалося мало не з самих жидів. Списки є списками, та тут не заперечити. Але, заперечувати можна й повинно (часом) висновки. Бо, процитуємо самого автора та подумаємо, чи означає це, ніби:

У Московській царській імперії правлячим народом були москалі, а правлячим класом – поміщики – феодали, зокрема й поміщики поневолених народів.

У Московській більшовицькій імперії правлячим народом майже на 30 років стали жиди, які складали менше, ніж 2 % чисельності населення, а правлячим класом – номенклатура, куди входили також представники поневолених народів. Зважаючи на малу чисельність жидів, вони могли повністю контролювати лише верхні щаблі влади. На самому низу ієрархічної піраміди їх майже не було, але серед 500 найвпливовіших керівників більшовицької імперії вони складали біля 85 % відсотків.

(с. 61)

А, оскільки більшовицька імперія й творила отой геноцид, якого автор так стисло й точно описує, то бачите – не Москва в ньому винна, а – ні більше, ні менше:

Отже, держава Ізраїль має покаятися перед українцями за злочини геноциду й приступити до виплати репарацій за вбивство жидами 20 млн. українців у відповідності з тими нормами, які жиди отримували від Німеччини, а крім того, за зруйнування нашого сільського господарства, укладу життя та знищення культурних цінностей, шкода від чого в історичній перспективі була значно більшою, ніж від масового народовбивства.

(с. 83)

Ну, і ще – бачите:

До того часу, поки світове жидівство не покається перед українцями й не приступить до виплати компенсацій за злочини й заподіяну ними шкоду, діяльність жидів в Україні має бути обмежена.

(с. 83)

Отак воно часом і робиться: тяжка історична провина з одних – перекладається на зовсім інших, які тут і ні до чого.

Зауважимо тут, що найменша поступка дологічному мисленню (а поготів – ще й расовим упередженням) – здатна запроторити на довільно велику відстань від будь-якої істини взагалі. Отже, й визначимо усім цим міркуванням – їх справжню ціну.

Перелічимо тут насамперед те, що напрошується відразу.

По-перше, Москва була не столицею якоїсь там нікому не відомої Жидовії, а столицею держави, де офіційною мовою була російська. А як так, то втілювала в собі те, що ми з повним правом можемо назвати «російською державністю». Кого ж російський нарід обрав на те, аби цю державу вести та підтримувати – то є виключно його справа. Хоч там жидів, а хоч і папуасів – нам українцям це абсолютно байдуже. Принаймні в такий спосіб скинути з себе відповідальність за український геноцид – не вдасться.

По-друге, оскільки держава Ізраїль з’явилася на світ після – то й останньому дурневі має бути ясно, що жодної відповідальності за те, що було перед нею, вона нести не може. В будь-якому разі.

Але, і тут ще й третє, а саме те, що як пише автор, того жидівства в більшовицькій імперії було всього тільки 2 %. Отже, накази віддавати вони могли, можливо, – дійсно видавали, але – потрібні були ще мільйони виконавців, а то вже мали бути звичайні руські люди, яких у тому СССР була більшість. Які й робили своє: відбирали в людей їх останній хліб, розкуркулювали, депортували, мордували. Чи може хтось там наважиться заперечувати тому, що переважна кількість таборів ҐУЛАҐу була саме на теренах Росії?

А, як воно надто добре відомо, то й відповідальність перед законом у них різна: у того, хто убивство замовив і оплатив, і в того, хто його особисто виконав.

Отже, справа є досить очевидною, але ми цим не обмежимося, як звичайно. Адже, йдеться не про щось там, а про широко закроєну спробу вибілити Москву від геноциду.

Бо надто вже все це нагадує іще оту, пореволюційну та передімперську байку про минуле: от царі були такі й сякі гнітили, убивали й нищили; часом і цілі народи. Та все особисто, власноруч, бо їх нарід був такий уже добрий, такий добрий, що й не описати, живим на небо просився. Бо взяв і зробив нарешті революцію, після якої…

Чи могло взагалі йтися про те, що більшовицька імперія відстоювала якісь там жидівські національні інтереси? – в жодному разі, та ми це незаперечно доведемо.

Жидівський націоналізм іде від австрійського жида Теодора Герцля та в Росії мав свого чи не найбільш видатного представника в особі Володимира Жаботинського, сучасника Симона Петлюри. З цієї причини, чи з іншої, але поки ніхто в історії так не опікувався своєю жидівською національною меншиною, як уряд УНР, де було на це навіть спеціальне міністерство. Але, як же з більшовиками?

Вони всі,

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: