Українська література » Наука, Освіта » Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Читаємо онлайн Аналітична історія України - Олександр Боргардт
ще не є аж такою міцною, та й країна ще не оговталась по громадянській війні. А суми це – величезні, як на свій час. Бо, як долар лендлізу (1942–1945) вважається сьогодні десь за десяток біжучих доларів, то тоді…

Звернімо увагу й на те, що такі суми переказувалися тоді за кордон із ураженої розрухою країни. А, спитаємо себе, що ж могло переказуватися потім, коли країна дещо відбудувалася та прибарахлилася?

Але, і це є головне питання, – на оплату чого йшли за кордон такі величезні гроші? Власне, навіть, не йшли, а – могли би йти? Адже, озброєння на них, як це було потім, – не закуповували. Не закуповували, наскільки це відомо, й продовольства. Бо, коли 1921 створили штучну голодівку на Поволжі та в Україні, – продовольство поступало радше gratis. Так, куда ж вони пішли, такі величезні гроші?

Перше, що спадає на думку – переводили на власні особисті рахунки; ну, як сьогодні – скажімо так. Але, порівняння з різних епох бувають і не конструктивні. Одна справа – політик сьогоднішній, що не має за душею рівно нічого. Але, тоді були дещо інші люди, у яких були ще якісь там ідеї, бодай – і гранично дурні. Та й жили вони, це ми знаємо, аж ніяк не потопаючи у розкошах, до яких просто не були призвичаєні. Л. Троцкій був свого часу вищий від Сталіна, а в еміграції жив доволі скромно. Не те, що не мав розкішної яхти, попри оті 11 млн. доларів та 90 млн. франків, але й не відпочивав, ні на Кипрі, ні на Канарах.

Та й Сталін жив у себе в Кремлі досить скромно, теж не потопав у розкошах. І тут все є більш-менш певно відомо.

Отже, наше початкове питання – куди пішли мільйониі – полишається. А, як оті гроші нізвідки самі не народжуються, але нікуди й не зникають без сліду, – питання не тільки полишається, але й загострюється.

В такий спосіб нікого й ні в чому звинувачувати не будемо – на жаль нема конкретних підстав, але тих, хто є поза підозрами – не оминемо відмітити.

Із президентів США у XX ст. – відважимося поручитись лише за трьох: Г. Трумена (1945–1953), Джона Кеннеді (1961–1963) та Рональда Рейгана (1980–1988), що ж до інших? – Бог їм суддя. Не брав совєцьких хабарів і сенатор Дж. Мак-Карті, та важко сказати, чим була би надалі Америка, якби він грунтовно не почистив її від совєцької п’ятої колони. А взагалі, кількість американських сенаторів на московських хлібах – це стисла державна таємниця; самі розумієте.

Ще невтішнішим було становище з цим у Велиобританії, головному союзнику США в Європі по Другій світовій війні.

Вінстону Черчілю, що так любив грузина Сталіна з його вірменським коньяком, – наслідували:

1. К. Аттлі (1945–1951), лейборист. Санкціонував десь 1947 продаж чотирьох десятків реактивних двигунів «Роллс-Ройс», газових турбін типів «Нін» та «Дервент», – Совєцькому Союзу. Конструкція цих двигунів становила військову таємницю, та з них і почалася совєцька реактивна авіація («МІГ-15»). Саме починалася «холодна війна» і цей акт істотно підірвав безпеку Великобританії, так само, як посилив наступальні сили СССР.

2. Г. Макміллан (1957–1963). Цей консерватор і правий за переконаннями, – стелився перед Сталіним ще наприкінці війни, виловлюючи по всій Європі совєцьких утікачів, так – чи задурно?

3. Г. Вільсон, був прем’єром двічі (1964–1970) та (1974–1976), лейборист. Поводив себе так, що про нього почали писати мало як не про совєцького агента. Скомпрометував себе повністю. За нього університет в Оксфорді остаточно перетворився на розплідник совєцьких шпигунів.

Поза підозрами зате, ясна річ, леді без докори – Маргарет Татчер.

* * *

До речі, якщо вже зайшлося про високих посадових осіб. Коли президента-демократа Б. Клінтона на рубежі століть не без певного скандалу змінив президент-республіканець Дж. Буш (молодший), то вже в лютому 2001 можна було натрапити в американській пресі на доволі цікаві повідомлення.

Ніби Б. Клінтон в останній день свого президентства помилував певну групу осіб, що відсиджували свій термін за різні протизаконні справи: торгівлю наркотиками, ухилення від податків, відмивання брудних грошей тощо. Згадували й головних – бізнесмена А. Бресуела та наркоділка К. Він’ялі.

До цього повідомлялося – чорним на білому, що це було проведено за намовленням брата дружини Б. Клінтона – Гіларі (яка перед тим стала сенатором США) – Г. Родема, який ніби побагатшав від цього аж на 200 тисяч доларів. Але – це ж тільки за посередництво, а що ж Клінтон? Зауважимо до цього, що у протизаконних махінаціях Б. Клінтона обвинувачували ще в часи його губернаторства.

Бо, в суспільстві де продається та купується дослівно все – не можуть уникнути цього ні політичні діячі, ні посадові особи, на який би верх вони не вибрались. Це – очевидно.

Доповнення 1

«Гражданская война»

Чи не улюбленою темою (або сюжетом) совєцької історії – є «гражданская война», пам’ятаєте: «гєроі гражданской войни» про яких «биліннікі рєчістиє вєдут рассказ…» Кого тільки вони не перемагали! – Дєнікіна, Врангєля, Юдєніча… А до того ще й армії 14 (як пам’ять не зраджує) «іностранних інтєрвєнтов», – легенда й тільки… Втім, про них – цих героїв, завжди так і писали: «лєгєндарниє».

Більшовики, приперті до стінки історією, – клялися потім, що їх «всємірно-історічіскіє побєди» були здобуті малою кров’ю, а єдиний постріл «Аврори» був холостим, але… це було не зовсім так. А, як точніше, то й зовсім не так.

Бо, балачки про «іностранних інтєрвєнтов» були насправді чистою більшовицькою брехнею. Іноземні держави, було, дійсно висаджували в портах, Архангельску та Одесі, по батальйону своїх військ, для полегшення евакуації власних громадян. Та й забралися собі геть, разом із громадянами. От вам і весь «поход Антанти».

Але, громадянська війна насправді була, нечувано жорстока, готована заздалегідь, – пам’ятаєте оте, сакраментальне: «Прєвратім войну імпєріалістічєскую – в войну гражданскую!» «Прєвратілі», а як же, тільки но розв’язали собі руки замирившись з німцями в Бресті. Та й поклали трупом десь пару мільйонів людей, всього за кілька років; розпочали свою криваву ходу; все – саме так.

Були там і «лєгєндарниє гєрої», чому ні? Колишній молдавський розбійник із «кодр», Г. Котовскій, та отой В. Чапаєв, що погано кінчили. Був поручік М. Тухачєвскій, що майже не воюючи дослужився маршала та теж не добре кінчив. А були й «луганскій слєсарь» К. Ворошілов або ж царський вахмістр С. Будєнний, що теж померли маршалами Сталіна, але – у власному ліжку. Всі вони не кінчали жодних там «Пажєскіх корпусов», але «білі бєляков» по всіх фронтах, попри те, що «бєлякі» саме ці корпуса й закінчували.

Усі вони

Відгуки про книгу Аналітична історія України - Олександр Боргардт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: