Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк
Звісно, в наведеному описі маємо чимало перебільшень. Хоча ці перебільшення цілком зрозумілі. Грабянці, як представнику козацької старшини, важливо було показати «славність» козацького війська. У певному сенсі, це своєрідна «ідейна компенсація» і за Полтавську катастрофу, і за поразки під час Руїни й Хмельниччини. Тому в своєму літописі Грабянка постає як оптимістичний автор, намагається говорити про козацькі перемоги й свідомо замовчує поразки.
Грабянка спеціально акцентує увагу на утисках козаків з боку поляків. Багато в чому показовим є розділ «Коли і чому козаки повстали на поляків?» Автор ніби намагається з’ясувати причини постійних конфліктів, які виникали між поляками й козаками. Як і в Самовидця, акцент робиться на причинах релігійних. Грабянка вважає, ніби головною причиною протистоянь і непорозумінь була Берестейська унія.
Особливу увагу звертає на 20–30-ті роки XVII ст. На його думку, саме з того часу почали поляки чинити великі кривди українцям. Особливо після повстання під проводом Остряниці й Гуні: «І відтоді всякі свободи у козаків забрали, а люд благочестивий тяжкими й нечуваними поборами пригнітили, не відаючи, що Бог за кривду та за кров невинну помсту насилає». Кривдою козакам, вважає Грабянка, було будівництво Кодацької фортеці: «...І року 1639 поклали над порогами місто Кодак збудувати, німців найняти те місто оберігати та козаків, що на порога прямують, ловити та у воді топити...»[119]
У зв’язку з розповіддю про Кодацьку фортецю літописець наводить гарну легенду (взяту, до речі, з літератури польської), щоб продемонструвати освіченість та далекоглядність Хмельницького. Він пише: «На ту лиху годину довелося коронному гетьману Конєцпольському власною персоною у Кодаку побувати і козаків, що були йому відрекомендовані (а поміж них і Богдан Хмельницький), полаяти, а заразом і похизуватися міцністю Кодака-фортеці. До козаків звертаючись, він сказав: «Чи до вподоби вам, козаки, фортеця?» Хмельницький йому відказав латинською мовою: «Що руками людськими змуроване, ними ж і зруйноване буде». Гетьман був здивований сміливою відповіддю і зле подумав про Хмельницького, пригадавши, що той у всіх козацьких повстаннях брав участь, однак скільки їх, козаків, погинуло, а він все ще живий». Те, що Хмельницький, при всій своїй нелюбові до поляків, лишався живим, Грабянка пояснює тим, що Богдан «був людиною хитрою у військовій справі і дуже розумною, знав задуми ляхів щодо козаків, знав суєтність їхніх клятв і розумів їхні військові задуми та все це глибоко в серці тримав, зовні привітністю прикривав, вів себе так, ніби ніякого зла на ляхів не тримає; тільки його серце зло своїм порадником має»[120]. Цей епізод, поданий Грабянкою, з часом набув поширення в українській літературі — як науковій, так і художній, ставши одним із моментів у творенні звеличеного образу Хмельницького.
Говорячи безпосередньо про причини Хмельниччини, Грабянка переважно використовував Літопис Самовидця. Основна причина для нього так само є унія, переслідування православ’я. Далі (переважно за Літописом Самовидця) йде перелік різноманітних утисків, що терпіли козаки від поляків. Інша річ, що Грабянка не просто гіперболізує ці утиски, а й подає їх вкрай дражливо, присмачуючи фактами, які виглядають фантастично. «Якщо ж траплялося, — пише він, — що козак хоч чимось провиниться, то такими карами його карали, що й погані б придумати не могли, і так уже, караючи, самих себе перевершували, що невірних у цьому за ніщо мали. Хіба могли фараони у тортурах з поляками зрівнятися? Ці ж дітей у казанах варили, груди жінкам деревом припікали та всілякі інші біди творили...»[121] Звісно, в ті часи траплялися різні бузувірства. А особливо благодатний ґрунт для цього був на українському пограниччі, де право мало відносний характер. Але говорити про варіння дітей у казанах, припікання жінкам грудей і подавати це як типове, навіть масове явище — то вже було занадто. Однак такі риторичні прикраси охоче сприймалися певною публікою, передусім козацькою старшиною. «Жахливі факти» ніби виправдовували безчинства козаків, які чинилися ними щодо «інших» — шляхтичів, міщан, євреїв і навіть православних українських селян.
Не оминає Грабянка, як і Самовидець, звісну історію про захоплення Чаплинським хутора Суботів у Богдана Хмельницького. Але якщо в Самовидця згадана історія викладається в кількох реченнях, то в Грабянки вона переростає в розлоге оповідання, сповнене драматизму. Спочатку літописець говорить про заслуги Хмельницького, про те, як він розбудував свій Суботів. І коли розбагатів, то на цю маєтність кинув оком Чаплинський: «До всього цього заздрість маючи (це коли вже повернувся з королівського двору на батьківську землю), а рівно заздрячи і на заселену слободу, підстароста Чаплинський за рахунок Хмельницького багатіти задумав і в тих місцях фундуватися забажав, тому він старості чигиринському Іванові Даниловичу доніс. «Не випадає, — сказав він, — простому чоловікові села та підданих мати». Іван же Данилович послухав і наказав те село забрати і Чаплинському передати. Побачив все те Хмельницький, згадав свої заслуги перед короною польською і образився, що замість честі має наругу від Чаплинського терпіти. «Ляхи, — мовив, — нас, козаків, озлобляють, та ще не вмерла козацька мати!» Прочув про ці слова Чаплинський і наказав взяти Хмельницького і кинути до темниці, а сина Хмельницького, Тимоша, повелів посеред Чигирина двома киями бити. Відчув Хмельницький, що нічого марне помочі ждати, і не знав, що діяти, та Бог навернув до милосердя серце жінки Чаплинського, вона умолила чоловіка свого і той наказав Хмельницького з темниці звільнити; отак вийшов Богдан на волю з надією на час. Тільки й мовив: «Ще живий господь і козацька не вмирала мати! Не все Чаплинський забрав, коли шаблю в руках маю!»[122]
Отож, історія про наїзд на Суботів обросла «фактами». Оповіді про образу Хмельницького поширювалися в козацькому середовищі. Але, судячи з Літопису Самовидця, вони могли бути скупими, позбавлені яскравих подробиць. Певно, Грабянка скористався роботами польських авторів, де ці подробиці були непогано описані.
У творі козацького літописця про сам наїзд не йдеться. Говориться лише, що Чаплинський забрав у Хмельницького Суботів. Але останній висловлює невдоволення, кидає крилату фразу: «Ще не вмерла козацька мати». Саме за ці
