Стежкою легенд - Ігор Іванович Якимушкін

Потім звільняє своїх сестер — Віру, Надію, Любов, і «вони зажили тут та всі по-старому».

Так закінчує свою кар'єру святий Георгій — богатир руський. Другий його подвиг — битва з драконом — піддався ґрунтовній церковній обробці і відбувся спершу не на руському грунті.

На півдні Балканського півострова, поблизу східного узбережжя Пелопоннесу, лежить стародавнє місто Аргос. Три тисячі років тому грецькі мандрівні співаки аеди під акомпанемент кіфар урочистим білим віршем оповідали спартанському народові й вождям про подвиги першого в європейській історії драконоборця. Звали його не Георгієм, а Персеєм, і був він не святим угодником, а сином Зевса Громовержця і красуні Данаї, царівни з Аргоса. Так розповідає міф.

Убивши горгону Медузу — істоту таку жахливу, що єдиний позирк на неї міг перетворити людину на каміння, герой Персей повертається додому. Раптом на скелі, біля самого берега морського, бачить він прекрасну Андромеду, дочку бідолахи-царя Кефея.

Бліда з жаху, стояла закута у важкі кайдани Андромеда; з невимовним острахом дивилася вона на море, очікуючи, що ось-ось з'явиться чудовисько й розшматує її. Персей сприйняв би її за дивну статую з білого пароського мармуру, коли б морський вітер не розвівав їй коси. Герой швидко спустився до неї і ласкаво запитав:

— О, повідай мені, прекрасна діво, чия це земля?

Скажи, чому прикута ти до цієї скелі?

Андромеда розповіла. Нічого не втаїла. Та не встигла закінчити свою розповідь прекрасна діва, як заклекотіла морська безодня і між бурхливими хвилями з'явилося чудовисько. Воно високо підвело голову з роззявленою величезною пащекою. Голосно зойкнула з жаху Андромеда.

Але Персей за іграшки убив дракона, а згодом одружився з прекрасною Андромедою (ось на весіллі йому довелося добряче попрацювати мечем, захищаючи молоду від зазіхань інших женихів).

По всій Елладі з вуст у вуста пішов поголос про подвиги Персея. Згодом усні перекази про героїв записано в книжках, і весь античний світ пізнав і уподобав сміливих грецьких богатирів. Про їхні славні діла складали поеми, скульптори висікали із мармурових брил їхні могутні постаті, діти і юнаки Стародавньої Греції і Риму вивчали в школах героїчні легенди предків і навчалися наслідувати героїв.

Славний то був час. Ера наук, що тільки зароджувались, життєрадісного мистецтва й спорту. Та сталося лихо: з пагорбів Палестини на землю героїв, художників і скульпторів, на сади перших академій впала зловісна чорна тінь — тінь хреста.

Християнська релігія розпочала свою переможну ходу країнами античного світу. Похмура бузувірська філософія, ніби запаморочлива недуга, опанувала людей. Радість життя, красу природи, освіту оголошено ворогами нового бога, нової віри. Християнська церква усю свою нелюдську злість обернула проти науки, проти поганської культури, проти шкіл фізиків і натуралістів. Юрми злавіснілих монахів погромили бібліотеки. Не помилували й кращу з них, Олександрійську, — чудо людського генія й працелюбності! Побили каменюками бібліотечних служителів і вчених.

Попи самі почали «вчити» народ. По-своєму відредагували учені книги.

Отоді і герой Персей дістав нове ім'я і новий фах — він став християнським подвижником, святим великомучеником і місіонером.

У Візантії бідолаха Персей назавжди розпрощався з Андромедою, був навернений до християнства, канонізований як святий лицар і занесений до офіційного культу церковної відправи.

У XI столітті легенда про святого Георгія-драконоборця попадає на Русь, його войовничу постать ми бачимо вже на фресках давньоладозької церкви у Новгороді, побудованої, на думку фахівців, у XI–XII століттях.

Може, славний київський князь Ярослав Мудрий, хрещений Георгієм, який, за словами літописців, «почитая кнігі часто в ноші і днє», повелів перекласти з грецької на руську легенду про подвиги свого святого покровителя. При дворі князь зібрав «многіх пісцов», які за його наказом «перекладалі от грек на словенское пісьмо і спісаша кнігі многі».

Аби потвердити, що святий Георгій — це лише християнізований Персей, досить розповісти обидві легенди — подібність їхня між собою майже стереотипна.

Ось поміркуйте самі.

Найдавніше на Русі зображення святого Георгія. Фреска в Давньоладозькій церкві (кінець XII століття).

«Бисть на восточні страні град вєлік, іже наріцащеся Лаосі [30]. Бліже града то бє озеро. Бисть во озері то змій вєлік і ісходя от озера і поядая множество члк».

Посходилися люди та й пішли до царя тієї країни. Волали:

«Что сотворім, яко погібає зле от звіра сєго?»

Не було людини, у якої змій не зжер би дочку чи сина. Черга за царем — принести спокутну жертву. Примусили його, «слєзамі обліваяся, плакаша і ридая», випровадити дочку свою любиму на берег озера — на поживу чудовиську.

А в цей час святий воїн Георгій повертався з перської війни — «із гречеського воїнства от пєрскія возвратілся брані».

Підійшов він до озера, хотів коня напоїти та й уздрів дівицю, «б'ющуюся в персі і власи тєрзаше», і запитав її:

— Что сидиш, отроковіце, і почто плачешися? Что суть людіє зряще тебе із града?

Спитав він-ласкаво, «тіхом і кротком гласом», а не так, як «нєції воїни», які, стрівши дівицю, «кріцать, лають, бешіньно вопіють і бєстиднаво вєщають».

Вона все оповіла йому, а потому попросила йти геть:

— Не ізгубі