Малиновий Клин - Дмитро Білий
Головним завданням Ради була боротьба проти монархічної диктатури, що насувалася. Однією з перших постанов Ради, не дивлячись на постійний тиск з боку Денікіна, був наказ про заборону монархічної агітації на Кубані. Щодо ставлення кубанців до повернення царської імперської влади, то про це свідчать результати референдуму з питань ставлення населення до більшовизму, монархізму та інших форм державних організацій, який проводили члени Кубанського верховного суду під керівництвом Ф.О. Щербини. Були опитані мешканці 400 населених пунктів. Практично все населення негативно висловилося щодо більшовизму, і лише від 4 до 12 % опитаних висловлювали думку про можливість мати царя — але за умови переобирання його щороку, як отамана.
Багато дбала Рада і про повернення в освіту мови більшості населення Кубані. Ще після лютневої революції 19І7 р., коли була заборонена українська мова, деякі школи на Кубані самі переводили викладання на українську мову, окрім того, почали відкриватися книгарні, у яких можна було придбати заборонені раніше українські книжки.
У квітні 1917 р. в Катеринодарі відбувся Кубанський краєвий Вчительський з'їзд, який видав резолюцію про українізацію шкіл у козачих українських станицях і підготовку нових учительських кадрів. Влітку 1917 р. в Катеринодарі та Єйську були організовані перші українські вчительські курси.
У вересні того ж року Рада прийняла постанову про українізацію шкіл у чорноморських станицях.
Через рік, у 1918 р. по кубанських станицях Рада провела опитування про ставлення козаків до української школи. В результаті опитування на засіданні Ради міністр народної освіти Кубанської республіки зробив доповідь, в якій відзначалося:
1)Навчати грамоті краще на материнській мові;
2)Українську мову вивчати на всіх ступенях шкіл, відкрити українську вчительську семінарію.
У січні 1919 р. Рада поставила питання про проведення повної українізації, але зустріла шалений опір шовіністично настроєних керівників білої армії. Так, в станиці Пашківській денікінці закололи багнетами чотирьох козаків тільки за те, що у них були знайдені українські книжки та абетки. Серед вбитих був і молодий вісімнадцятирічний козак. Ця подія настільки сколихнула українців Кубані, що зростання національної свідомості припинити тут практично було неможливо.
У 1910 році в Катеринодарі виходить повне видання "Кобзаря". Тут, у Катеринодарі, козаки заснували Кубанську Українську вчительську спілку, при Раді ввели посаду інструктора українських шкіл, до того ж на Кубані були засновані перші черкеські школи.
У станиці Полтавській на сході жителів стодвадцятьма голосами проти одного козаки вирішили перевести на українську мову всі початкові школи і вчительську семінарію, що тривалий час була головним осередком української культури на Кубані,
Незабаром після приходу білих кубанці відчули на собі всі особливості денікінської диктатури — грабунки, насильство, розстріли, терор білогвардійської контррозвідки, хабарництво, здирництво.
Доки козаки тисячами гинули за інтереси великодержавних генералів, уряд Сушкова, обраний під тиском Денікіна, не звертав на це уваги. Все це й непокоїло Законодавчу Раду. Представники Ради одразу провели по станицях сходи громад. Внаслідок численних скарг населення подали уряду заяву, в якій поставили декілька прямих запитань: а) чи відомо уряду, що на Кубані розстрілюють без суду і слідства; б) мучать і ґвалтують жінок; в) арештовують і тримають у в'язницях, не пред'являючи звинувачень? Під тиском цих звинувачень і скарг уряд Сушкова був змушений піти у відставку, і його місце посів новий уряд, який очолив чорноморець П.І. Курганський. Завдяки йому Законодавча Рада змогла розв'язати ряд болючих питань, що непокоїли Кубанську республіку. Було проведено спільне засідання із з'їздом новгородніх. Під час дискусії обидві сторони дійшли примирення.
Покращувалось на Кубані й економічне становище. Вже в середині 1919 р. тут вироблялось товарів на експорт вартістю 30 тисяч фунтів стерлінгів. До Катеринодара прибула делегація із США. Її вразив високий рівень розвитку економіки Кубані, насамперед велика кількість сільськогосподарських машин фірм "Джонстон", "Мак-Корман" та інших, які працювали у станицях.
Але економічна незалежність Кубані дратувала лідерів білого руху. 19 вересня 1919 р. Кубані оголосили економічну блокаду, яка значно підірвала... економічну базу білого запілля.
Відносини між Кубанським урядом і Денікіним вкрай загострилися. Кубанські козаки не бажали воювати з військами УНР, і при першій нагоді встановлювали перемир'я з українськими військовими, або переходили на їхній бік. Відраза до шовіністичної політики білогвардійських лідерів настільки зросла, що навіть отаман Филимонов, який прихильно ставився до ідеї монархії, заявив Денікіну: "Ви... високо цінуєте козаків. Вважаєте молодцями. Ми давно знаємо собі ціну. Нам огидно бути молодцями, ми хочемо бути громадянами".
13 червня у Ростові відкрилася конференція урядів Дону, Кубані і Тереку, на якій повинен був визначитися головний напрям політики козацьких керівників.
Щодо цього питання відразу виникло дві концепції. Згідно з першою повинен був утворитися тісний союз козацьких військ з білою армією; другу концепцію оголосив у своєму виступі депутат від Кубані, голова Законодавчої Ради Микола Рябовол. Він зазначив, що "єдіной нєдєлімой" вже не існує і для збереження демократії та захисту новоутворених незалежних держав слід об'єднатися на федеративній основі у спілку демократичних народів. У своєму виступі М.Рябовол різко критикував політику Денікіна, вважаючи, що диктатура і намагання відтворити монархію призведуть до загальнонародного заворушення: "Коли прийшли добровольці в Чорноморську губернію і завели там губернаторський режим, вони так упоралися, що геть чисто все обернулося в большевиків".
Промова Рябовола справила на присутніх велике враження, присутні бурхливо підтримали його пропозиції. Але одночасно цим виступом голова Законодавчої Ради підписав собі смертний вирок. Ввечері того ж дня Миколу Степановича Рябовола вбили денікінські агенти.
Поховання Рябовола стало справжньою демонстрацією кубанців на підтримку своєї незалежності. Делегати постановили навічно залишити Рябовола головою Законодавчої Ради. Козаки щиро сумували за хоробрим захисником їхніх прав. Кубанський козак поет Дмитро Петренко написав пісню про смерть Миколи Рябовола:
Плач, Кубане, краю рідний. Лежить мертвий син твій бідний. Нема слів, щоб все сказати, Наша люба рідна мати. За що доля нас карає Так тебе, наш любий краю? Нащо ворог наш запеклий