Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко

частки землі в натурі" не реалізовувалися, Указами Президента України був запроваджений механізм визначення права на земельну частку (пай), відмінний від передбаченого ЗКУ механізму визначення середньої земельної частки. Зокрема, ст. 2 Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарської о виробництва" від 10.11.1994 №№666/94 (зараз у цій частині нечинний) було передбачене. Що "кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також: у вартісному виразі". Механізм реалізації даної о положення був передбачений Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 №720/95. Даний акт передбачив, що "fnjpaeo на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, коопе­ративу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю".

Указ також передбачив процедуру паювання, тобто визначення розміру права на земельну частку (пай) та посвідчення його сертифікатом (ст.ст. 3-5).Форма сертифікату на право на земельну частку (пай) визначається ПКМ від 12.10.1995 №801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)".

Право на земельну частку (пай), передбачене Указами Президента, істотно відрізнялося від права на середню земельну частку, передбаченого чинним на той час ЗКУ, як за об'єктом (землями, що підлягали паюванню), так і за колом осіб, що мали право на частку. Законність та конституційність Указів викликала і викликає великий сумнів, проте процес паювання набув незворотного характеру, й існування прав на земельні частки (паї) було згодом визнано законодавчо (п.п. 16, 17 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та ін.).

Механізми, передбачені Указами Президента, мали істотну прогалину: вони не визначали порядку виділення земельної частки (паю) в натурі, хоча й проголошували таку можливість.

3. Встановлення механізму виділення права на земельну частку (пай) в натурі (на місцевості) (розпаювання земель). Тривалий час у питанні регулювання процедури виділення земельних ділянок в рахунок земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) існувала прогалина. За умов нормативно-правової неврегульованості застосовувалися Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Держкомзему, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 № 47/172/48, що не мали харак­теру обов'язкового нормативно-правового акту, проте застосовувалися саме як такий акт різними правозастосовчими органами, у т.ч. судами. 05.06.2003 було прийнято ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", яким прогалина була ліквідована.

Правова природа права на земельну частку (пай) у землях, переданих свого часу у колективну власність. Дискусійність питання про правову природу права на земельну частку (пай) у землях, що були передані у колективну власність сільськогосподарських підприємств, обумовлена насамперед суперечливістю законодавства, що визначає суб'єкта права колективної власності на землю (ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 p., ст. 10 ЗУ "Про колективне сільськогосподарське підприємство"): з одного боку, закон проголошував, що земельна ділянка належить "співвласникам" - громадянам, але в той же час суб'єктом права називається відповідна юридична особа - колективне сільськогосподарське підприємство (КСП)547.

Природно, що за таких умов думки науковців також розділилися. Одні визнавали право громадян речовим, обґрунтовували свої погляди на тій частині законодавчих положень, що називали громадян співвласниками, і з тих чи інших підстав не брали до уваги положення про юридичну особу як суб'єкта права колективної власності. Інші вчені (більшість) обирали прямо протилежний підхід і визнавали за громадянами лише зобов'язальне право вимоги до власника - юридичної особи.

На наш погляд, право на земельну частку (пай) є речовим правом вимагати виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки, що за вартістю відповідає частці особи у сільськогосподарських угіддях, переданих у колективну власність відповідної юридичної особи.

Право на земельну частку (пай) як речове право вимоги є своєрідним різновидом т. з "прав на чужі речі". На речову природу права на земельну частку (пай) вказує:

   (1) його існування незалежно від можливої ліквідації суб'єкта права колективної власності (право слідує за земельною ділянкою). Про це свідчать положення абз. 2 п. 17 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, прийнятого вже після того, як більшість суб'єктів права колективної власності було ліквідовано, за якими право існує "до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю";

   (2) його пріоритет над правом власності (колективної або державної) та правом кори­стування відповідною земельною ділянкою. Такий пріоритет випливає із процитованих вище положень відповідних Указів Президента щодо паювання, п. 17 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, а також із ст. 13 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (передбачає можливість здачі в оренду невитребуваних земельних ділянок за рішенням місцевої ради або райдержадміністрації).

Момент виникнення права на земельну частку (пай). У правовій доктрині не має однозначного вирішення питання, на який момент особа повинна бути членом відповідного господарства, щоб набути прав на земельну частку (пай). Наприклад, на думку П.Ф. Кулинича, для отримання права на земельну частку (пай) особа повинна бути членом господар­ства на момент паювання (складання списків на видачу сертифікатів)550. Не можемо пого­дитися з таким підходом. З процитованих вище формулювань Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 випливає, що сертифікат на право на земельну частку пай має не правоустановлююче, а правопосвідчуюче значення, тобто право на земельну частку пай виникає у члена господарства з моменту виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом. Такий висновок підтверджується також і положеннями ст. 2 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", яка передбачає, що сертифікат не є єдиним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай).

Оренда земельний часток (паїв). Враховуючи ту обставину, що у коментованому пункті йдеться про сертифікат на право на земельну частку (пай) як правовстановлюючий документ, то