Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
13. Відповідно до ст. 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ч. 3 ст. 1277 ЦК відумерла спадщина «переходить» (у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини). Проте такий перехід прав та обов’язків, що складають спадщину, не є спадкуванням, оскільки територіальні громади можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом (ч. 2 ст. 1222 ЦК), і не можуть бути спадкоємцями за законом. Тому до відносин з приводу переходу відумерлого майна до територіальних громад положення Книги шостої Цивільного кодексу «Спадкове право» можуть застосовуватись лише за аналогією.
14. Ліцензія і ліцензійний договір визнаються окремими правовими формами розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 1107 ЦК). Частина 2 ст. 1113 ЦК («укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше») передбачає сингулярне правонаступництво в частині прав та обов’язків, які виникли на підставі ліцензійного договору, при переданні майнових прав інтелектуальної власності. Питання про те, чи можна ч. 2 ст. 1113 ЦК застосовувати за аналогією до прав та обов’язків, що виникли на підставі ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності, має вирішуватись в наступний спосіб. В принципі, законодавець свою волю в букві ч. 2 ст. 1113 ЦК висловив чітко. Тому можна було б стверджувати, що із ч. 2 ст. 1113 ЦК непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не тягне за собою сингулярного правонаступництва у частині прав та обов’язків, що виникли на підставі ліцензії, а тому правовідносини, що виникли на підставі раніше виданих суб’єктом права інтелектуальної власності ліцензій, в таких випадках припиняються. Але слід враховувати, що різниця між ліцензією та ліцензійним договором як підставами правовідносин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є суто формальною, а деякою мірою законодавцем взагалі ігнорується (ліцензія, хоч і має визначатись відповідно до ст. 1108 ЦК як односторонній правочин, все ж віднесена в ч. 1 ст. 1107 ЦК до категорії договорів). За викладених умов слід визнати правильним твердження про те, що мета зберегти при переданні виключних майнових прав інтелектуальної власності правовідносини, що виникли на підставі раніше укладених ліцензійних договорів, однаковою мірою має визнаватись і стосовно випадків, коли раніше виникли правовідносини між володільцем виключних прав та третіми особами на підставі ліцензій. Тому ч. 2 ст. 1113 ЦК підлягає застосуванню за аналогією і до правовідносин, що виникають на підставі раніше виданих ліцензій. Отже, сингулярне правонаступництво при переданні виключних прав інтелектуальної власності наступає і стосовно прав, що виникли на підставі раніше виданих ліцензій.
15. Читаючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції, ми виявляємо, що тут немає зазначення на органи влади Автономної Республіки Крим. Отже, із частини другої ст. 19 Конституції непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, згідно з яким на органи влади Автономної Республіки Крим, їх посадових осіб не поширюється обов’язок, передбачений цим конституційним положенням. Помічається недостатня відповідність цього правового припису суспільним відносинам, і виникає думка застосувати до органів влади Автономної Республіки Крим та їх посадових осіб ст. 19 Конституції за аналогією. Але цьому перешкоджає непрямо встановлений правовий припис, про який вище йшлося. Разом з тим, слід звернути увагу на те, що мета положення частини другої ст. 19 Конституції має переслідуватись і при визначенні способу встановлення повноважень органів влади Автономної Республіки Крим. З огляду на цю мету має місце неповна логічна тотожність між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, з одного боку, та органами влади Автономної Республіки Крим, іншого. Тому частина друга ст. 19 Конституції підлягає застосуванню за аналогією до органів влади Автономної Республіки Крим усупереч правовому припису, який непрямо випливає із частини другої ст. 19 Конституції, встановлюється висновком a contrario та перешкоджає поширенню цього конституційного положення на органи влади Автономної Республіки Крим.
Отже, застосування за аналогією частини другої ст. 19 Конституції до органів влади Автономної Республіки Крим та їх посадових осіб є правильним. Такий же висновок слід зробити стосовно повноважень органів влади Автономної Республіки Крим та правового становища підприємств, які перебувають у власності Автономної Республіки Крим. У Господарському кодексі взагалі не згадуються Автономна Республіки Крим, її органи, підприємства, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, як суб’єкти, що беруть участь у відносинах, що утворюються у сфері господарювання. Разом з тим, у ст. 38 Конституції Автономної Республіки Крим йдеться про підприємства, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим. Тому із відповідних положень Господарського кодексу випливають і при тлумаченні висновком a contrario виявляються правові приписи, відповідно до яких ці положення не поширюються на Автономну Республіку Крим та підприємства, що перебувають у її власності. Але такі правові приписи не можуть застосовуватись у зв’язку з наявністю неповної логічної тотожності. А застосуванню за аналогією підлягають положення Господарського кодексу, які встановлені стосовно державної власності, державних підприємств, установ, організацій, комунальної власності, комунальних підприємств, установ, організацій.
16. Пошук ознак подібності відносин іноді являє собою вельми складну задачу. Так, рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 р. у справі про звільнення судді з адміністративної посади визнане неконституційним положення частини п’ятої ст. 20 раніше чинного Закону «Про судоустрій України», відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. У результаті цього рішення Конституційного Суду в законодавстві України утворилась істотна прогалина, оскільки на той час законом ні один державний орган не був наділений повноваженням призначати та звільняти голів судів та їх заступників (крім Голови і заступників Голови Верховного Суду України). Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС регулювання відносин щодо згаданих призначень має здійснюватись за аналогією. Отже, зазначена прогалина мала бути заповнена аналогією закону.
Замість пошуку законодавчого положення, за допомогою якого могла бути заповнена прогалина в законодавстві, що виникла, 31 травня 2007 р. Рада суддів
