Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

з прав людини, відповідно до якої це право включає до себе право на доступ до суду і право на виконання судового рішення. З правом на справедливий суд пов’язане окремо закріплене в ст. 13 названої Конвенції право на ефективний засіб правового захисту, що включає до себе не тільки процесуальні, а й матеріально-правові аспекти. Останнє означає, що особа має право на вирішення справи по суті, зокрема, право на захист порушеного права не тільки у спосіб, передбачений законом, а і в будь-який інший спосіб, що відповідає змісту порушеного права, характеру і наслідкам порушення. Крім того, право на ефективний засіб правового захисту означає, що суд не може відмовити у позові в тих випадках, коли особа правильно зазначає на фактичні обставини, що є підставою позову, пред’являє фактичну вимогу (формулює фактичний спосіб захисту права, про застосування якого вона просить суд), що відповідає змісту порушеного права, характеру і наслідком порушення, але дає неправильну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам або способу захисту права, про який вона просить суд.

1. Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини «кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, наданих неї конституцією або законом». Частина друга ст. 124 Конституції гранично розширює коло правовідносин, учасники яких мають право на судовий захист: «Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі». Це вже стало особливістю вітчизняного законодавства — доводити все до межі і навіть ще далі. Підчас це означає доводити до безглуздя. Якщо визнається право найманого працівника на захист від безпідставного звільнення з роботи, то це право у нас стали визнавати за міністрами і Генеральним прокурором, хоч у трудовій діяльності таких високих посадових осіб публічний інтерес виражається настільки сильно і явно, що поновлення їх на роботі має виключатись. Пред’явлення вимоги про грошові компенсації в таких випадках було б адекватним способом захисту права. Якщо встановлюється повноваження суду на вирішення справ про захист прав учасників правовідносин, то міністерства стали подавати позови про визнання незаконними та скасування розпоряджень Кабінету Міністрів (кон’юнктурно: при зміні складу Кабінету Міністрів).

Позиція Європейського Суду з прав людини з цього приводу є дещо іншою. Вона не визнає право на доступ до суду абсолютним, а допускає застереження в національному законодавстві, які, однак, не повинні обмежувати або звужувати доступ до суду у такий спосіб чи до тієї міри, що самій сутності цього права особи (кожного) завдається шкоди.

У п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як і в п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, йдеться тільки про право людини на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку компетентним, незалежним і безстороннім судом при визначенні її цивільних прав та обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення.

Уже висновок від наступного правового явища (права на справедливий судовий розгляд) до попереднього давав Європейському Суду з прав людини підстави для твердження про те, що із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод випливає право на доступ до суду. Уже висновок від попереднього правового явища (права на справедливий судовий розгляд) до наступного давав Європейському Суду з прав людини підставу для висновку про те, що із п. 1 ст. 6 Конвенції випливає право вимагати виконання судового рішення, зволікання з яким (виконанням) не повинне бути таким, щоб спричиняти шкоду сутності права, про яке йдеться. Але Європейський Суд з прав людини ретельно аргументує ці свої висновки. При цьому в першому випадку Суд посилається на загальновизнаний основоположний принцип права, який передбачає надання особі можливості подати цивільну скаргу суддям, і на принцип міжнародного права, який забороняє відмовляти у правосудді. Посилається Суд і на принцип верховенства права, оскільки якраз цей принцип дає можливість відступлення від букви будь-якого нормативно-правового акту, в тому числі і від букви Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на користь принципу верховенства права. Поширюючи чинність п. 1 ст. 6 Конвенції на відносини щодо виконання судових рішень, Європейський Суд з прав людини також послався на принцип верховенства права. Аргументація, яка при цьому була використана, свідчить про те, що Суд при цьому використовував принцип розумності як складову частину принципу верховенства права.

2. Існує думка про те, що право на ефективний засіб правового захисту, закріплене у ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має лише процесуальний зміст. Певною мірою ця думка підтверджується і Європейським Судом з прав людини, який в одній із справ зазначив на те, що ст. 13 Конвенції «надає процесуальні гарантії»[540]. Разом з тим, Європейський Суд висловлював і іншу думку. Зокрема, він неодноразово зазначав на те, що на підставі ст. 13 Конвенції можна вимагати внутрішнього (національного) засобу захисту, щоб вирішити скаргу по суті відповідно до Конвенції, надати належний захист і поновити порушене право[541]. У рішеннях у інших справах Європейський Суд наголошував на тому, що ст. 13 Конвенції вимагає, щоб положення національного законодавства про засоби правового захисту давали повноваження компетентному державному органу (переважно — суду) як розглядати суть справи, так і присуджувати відповідну компенсацію[542], відшкодування майнової і моральної шкоди[543].

Невиправдано обмежує захист права судом і багатократно повторюване в законодавчих актах положення про те, що суд здійснює захист права (або інтересу) у спосіб, передбачений законом (абзац дванадцятий ч. 2 ст. 16 ЦК; абзац дванадцятий ч. 2 ст. 20 ГК; п. «д» ч. 3 ст. 152 ЗК; ст. 18 СК; ст. 4 ЦПК). Лише ч. 2 ст. 162 КАС не тільки перелічує види постанов, які може прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову (за критерієм способу захисту права), а й передбачає можливість прийняття іншої постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Крім того, ст. 275 ЦК правило