Від диктатури до демократії - Джин Шарп

Існує декілька шляхів уникнення перевороту у щойно визволеному суспільстві. Часом для того, щоб перешкодити такій спробі, достатньо бути добре обізнаними з цими можливостями[13]. Одразу ж після початку перевороту заколотники вимагатимуть легітимізації, тобто визнання їхнього морального і політичного права на здійснення влади. Тому першим принципом захисту від переворотів є відмова визнавати легітимність заколотників.

Заколотники прагнутимуть, щоб громадські лідери і населення підтримали їх, а також намагатимуться спантеличити їх чи схилити до пасивності. Для того, щоб посилити свій контроль над збентеженим суспільством, заколотники потребуватимуть співпраці з радниками та спеціалістами, чиновниками і цивільними службовцями, адміністраторами та суддями. Їм також буде необхідно, щоб велика кількість людей, які задіяні в політичній системі, суспільних інституціях, економічній системі, поліції та військових силах, пасивно підкорялася і виконувала свої звичайні функції, а також накази та розпорядження заколотників.

Тому другий засадничий принцип захисту від переворотів полягає у протистоянні заколотникам шляхом спротиву та відмови від співпраці. По суті, проти цієї нової загрози можна застосувати ті ж самі методи, що й проти диктатури, однак їх треба вжити негайно. Якщо заколотникам відмовлять і в легітимності, і в співпраці, переворот, позбавлений політичної основи, зійде нанівець, і відновиться можливість побудови демократичного суспільства.

Для нової демократичної системи потрібна конституція, яка закладає фундамент демократичного управління. Конституція повинна окреслити завдання уряду, визначити межі його повноважень, засоби і терміни проведення виборів посадових осіб до уряду і законодавчого органу, невід’ємні права людини, а також розподіл владних повноважень між національним і нижчими рівнями органів державного управління. Для збереження демократичної центральної влади необхідний чіткий розподіл повноважень між її законодавчою, виконавчою та судовою гілками. Щоб унеможливити будь-яке законне втручання у діяльність уряду, слід накласти жорсткі обмеження на діяльність поліції, розвідки та військових сил.

Заради збереження демократичної системи та попередження диктаторських тенденцій і дій, бажано, щоб конституція закріплювала федеральний устрій з наданням значних повноважень державним, регіональним і місцевим органам управління. У деяких випадках прикладом може служити швейцарська система кантонів, де порівняно невеликі території, залишаючись у складі єдиної держави, володіють широкими повноваженнями. Якщо в історії визволеної країни раніше вже існувала подібна конституція, буде розумно просто відновити її чинність, зробивши необхідні та бажані поправки. За відсутності придатної старої конституції може виникнути необхідність у тимчасовій, в іншому ж випадку треба підготувати нову конституцію. Розробка проекту нової конституції потребує часу і виваженості. Бажано і необхідно, щоб у процесі ратифікації нового тексту конституції або внесених поправок брав участь народ. Слід бути дуже обережним, включаючи до конституції обіцянки, які пізніше неможливо буде виконати, або положення, які передбачають високоцентралізоване управління, оскільки і те й інше може призвести до встановлення нової диктатури. Конституційні формулювання повині бути зрозумілі більшості населення, а не лише юристам чи іншим представникам еліти.

Визволена країна може також зіткнутися із зовнішніми загрозами, ефективне протистояння яким вимагатиме належного рівня її обороноздатності. Можливі спроби іноземних сил встановити економічне, політичне чи військове панування. Заради підтримання в державі демократії необхідно серйозно розглянути можливості застосування базових принципів політичного спротиву до потреб національної обороноздатності16. Визволені держави можуть доручити свій захист безпосередньо населенню і таким чином уникнути необхідності створювати потужну військову міць, яка сама по собі може загрожувати демократії і потребує значних економічних ресурсів, що значно більше знадобляться для інших цілей. Слід пам’ятати, що деякі угруповання в своєму прагненні встановити нову диктатуру знехтують будь-якими конституційними положеннями. Тому населення повинно завжди вдаватися до політичного спротиву та відмовлятися від співпраці з потенційними диктаторами з метою збереження демократичних структур, прав і процедур.

Наслідки ненасильницької боротьби полягають не тільки в послабленні та поваленні диктатури, а й у переданні влади пригнобленим. Це дає змогу людям, які раніше почувалися лише пішаками або жертвами, безпосередньо здійснювати владу і власними зусиллями добиватися ширшої свободи і справедливості. Такий досвід боротьби має важливі психологічні наслідки для тих, хто раніше почувався безпорадним, утверджує їхню самоповагу і впевненість у своїх силах.

Один з важливих довгострокових наслідків ненасильницької боротьби за встановлення демократичного суспільства полягає у тому, що суспільство набуває здатності долати сьогоденні та майбутні труднощі і проблеми, такі як зловживання владою уряду, корупція, неприпустима поведінка якоїсь суспільної групи, економічна нерівність, а також нівелювання демократичних ознак політичної системи. Маючи досвід політичного спротиву, населення буде менш вразливим до можливих загроз у майбутньому. Досвід ненасильницької боротьби після досягнення свободи забезпечить засоби для збереження демократії, громадянських свобод, прав національних меншин і привілеїв державних, регіональних і місцевих урядових і неурядових інституцій. За допомогою цих засобів окремі особи чи групи можуть також мирно висловлювати свою незгоду з важливих питань, через які опозиційні групи іноді вдаються до терористичних актів чи партизанської війни.

Ідеї політичного спротиву та ненасильницької боротьби, що розглядалися вище, покликані допомогти всім особам чи групам, які прагнуть позбавити свій народ деспотичного гніту і встановити міцну демократичну систему, де існує повага до людських свобод і діяльності на благо суспільства.

На підставі викладених у цьому дослідженні ідей можна сформулювати три головні висновки:

• звільнення від диктатури можливе;

• досягнення свободи вимагає ретельно продуманого стратегічного планування;

• такі якості як пильність, працьовитість та дисципліна боротьби, є визначальними у досягненні поставленої мети. Часто повторюване висловлювання «Свобода не вільна» є правдивим. Жодна зовнішня сила не прийде, щоб дати пригнобленим людям таку бажану свободу. Вони повинні навчитися, як здобувати свободу самим, а це непросте завдання! Якщо громадяни усвідомлять, що саме їм необхідно для визволення, вони зможуть спланувати дії, за допомогою яких ціною важкої праці