Системне тлумачення кримінального закону - Тетяна Сергіївна Коханюк

Такої ж позиції дотримуються і П. Андрушко[152] та А. Безвєрхов[153]. Як вказує С. Шапченко, об'єктом узгодження можуть бути будь-які «фрагменти» КК — назви розділів, назви статей, зміст окремих статей, їх окремих частин, пунктів та приміток; метою таких дій є усунення суперечностей між такими «фрагментами», подолання їх неповноти та інших виявів несистемності.

Крім цього, на думку П. Андрушка, необхідне узгодження положень проектів законів про внесення змін і доповнень до КК, обумовлених необхідністю імплементації в національне кримінальне законодавство положень міжнародних договорів (конвенцій), згоду на які надано законодавчим органом шляхом їх ратифікації, а також узгодження положень КК України, які знаходяться в його статтях з бланкетною диспозицією, з положеннями основного (регулятивного) законодавства, яким визначається правомірність або неправомірність тих чи інших дій, відповідальність за незаконне вчинення яких передбачена відповідними статтями КК України, і насамперед узгодження вживаної термінології.

Ми погоджуємось із твердженням П. Андрушка, який зазначає, що системне узгодження КК України є дуже важливим правилом законодавчої техніки і від його дотримання залежить «якість» самого кримінального закону[154].

Сфері термінології кримінального закону присвячує своє наукове дослідження понятійного апарату Особливої частини КК України З. Тростюк[155]. Висновки, окреслені в монографічному дослідженні щодо кримінально-правових термінів, близькі нам за своєю суттю.

Варто виокремити кілька ознак, які обґрунтовано можна вважати основними під час здійснення тлумачення приписів кримінального закону як цілісної системи, а саме:

1) кримінально-правовий термін має бути однозначним. Одному кримінально-правовому поняттю має відповідати один кримінально-правовий термін, і навпаки, різні поняття та категорії повинні позначатися відмінними кримінально-правовими термінами;

2) кримінально-правовий термін відрізняється стійкістю. Якщо законодавець визнав за необхідне ввести певний кримінально-правовий термін, він повинен послідовно використовуватися у всьому тексті Особливої частини КК України;

3) для кримінально-правового терміна є характерною системність, тобто взаємозв'язок з іншими термінами термінологічної системи Особливої частини КК[156].

Аргументи з цього приводу були вже висунуті П. Андрушком[157], слушними у цьому разі є також висловлювання таких науковців, як Д. Керімов[158], Л. Кругліков, М. Міхаєва[159], Л. Смірнова[160], Ю. Петров[161] щодо підтримки точності, простоти та чіткості юридичної мови.

Недостатня системність термінології, викладеної в КК України, — лише один із виявів того, що кримінальний закон тільки в ідеалі можна назвати системою. Проте проблема не лише в тому, чи може бути кримінальний закон системою, а в тому, що він є складовою більшої системи — системи законодавства. З огляду на вказане, слід охарактеризувати такі терміни, як система законодавства, законодавство про кримінальну відповідальність.

Розглядаючи чинний КК України, а саме ч. 1 ст. 3, читаємо, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. На думку М. Хавронюка, з указаних положень можна зробити висновок, що чинне законодавство про кримінальну відповідальність — це один кодифікований закон і єдине джерело кримінального права — це КК України[162].

Хоча питання джерел кримінального права не є предметом дослідження, з огляду на погляди Л. Круглікова та О. Спірідонової щодо КК Російської Федерації від 1996 р. та, проектуючи їх висновки на КК України, бачимо, що окрім Кодексу, який є серцевиною, ядром кримінального законодавства, до джерел також належать: а) конституційні положення кримінально-правового характеру; б) кримінально-правові положення міжнародних договорів України, які не потребують прийняття внутрішніх державних актів застосування; в) окремі нормативні акти СРСР, які поки чинні на території України; г) кримінальні закони, які втратили свою силу щодо діянь, учинених в майбутньому, але розповсюджених на діяння, вчинені в минулому (в період дії цих законів) та інші[163].

Також беззаперечним є те, що хоча нові закони, які передбачають кримінальну відповідальність і