Чинність і дія кримінального закону в часі - Юрій Анатолійович Пономаренко

Пространство и время в современной физике (К 50-летию создания общей теории относительности Альбертом Эйнштейном). – К.: Наукова думка, 1968. С. 141.">[169]. На думку Р.А. Аронова та В.В. Терентьєва час, як і простір, не наділені ні геологічними, ні біологічними, ні правовими чи іншими властивостями. “Всі ці властивості, – вказують вони, – притаманні відповідним системам явищ та взаємовідношенням між ними”[170]. Дотримуючись цих же відправних положень, П.М. Рабінович справедливо стверджує, що право регулює не час як такий (оскільки діалектичні категорії не підвладні правовому регулюванню), а часові (темпоральні) параметри об’єктивних явищ, функціонуючи як один із засобів, інструментів освоєння часу[171].

Таким чином, законодавством України регулюються (визначаються) лише межі (початкова та кінцева) існування кримінального закону в часі, а не сам час існування кримінального закону, як абсолютний об’єктивний його атрибут, що є формою послідовних існувань кримінального закону одномірно і односпрямовано від минулого до майбутнього[172]. Час, протягом якого існує кримінальний закон (як, втім, і будь-який інший закон), прийнято називати часом чинності кримінального закону, початковий момент цього часу – моментом (часом) набуття чинності законом, а кінцевий – моментом (часом) втрати чинності законом. Отже чинність кримінального закону – це його існування протягом певного проміжку часу, протягом якого закон “живе” – від його появи і до зникнення.

Проте, закон як такий з’являється ще до набуття ним чинності. В Конституції України документ, Прийнятий Верховною Радою України, ще не підписаний її Головою, вже називається законом (частина 1 статті 94). Таким чином, з точки зору Конституції України, законопроект стає законом з моменту голосування за нього в цілому, тобто ще задовго не лише до набуття ним чинності, а й до його опублікуванні і навіть підписання Головою Верховної Ради України та Президентом України. У зв’язку з цим, багатьма правознавцями чинність як час існування закону обмежується вказанням на певні додаткові ознаки. Так, на думку О. Плечій “чинність можна сформулювати як здатність (можливість) нормативно-правового акта здійснювати вплив на поведінку суб’єктів з визначеного моменту”[173]. М.М. Жовтобрюх пише, що “чинність звичаєвого права визначається як властивість звичаєво-правових норм діяти за певних умов і мати юридичну силу”[174].

Дійсно, в нормативно-правових актах і науковій юридичній літературі поняття “чинність закону” часто вживається в одному синонімічному ряду з поняттями “дія закону” і “сила закону”. Так, наприклад, в самому КК України в статті 4, яка має назву “Чинність (курсив мій – Ю.П.) закону про кримінальну відповідальність в часі”, встановлюється, що “злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв (курсив мій – Ю.П.) на час вчинення цього діяння” (частина 2 названої статті). Очевидно, що законодавець в даному разі розглядає поняття чинності і дії кримінального закону як тотожні. Точно так же поняття чинності і дії закону часто ототожнюються і науковій літературі, при чому як в кримінально-правовій[175], так і в роботах із загальної теорії права[176]. Не рідко поняття чинності закону синонімізується і з поняттям сили закону, коли говорять, наприклад, про вступ закону в силу[177]. Очевидно такий підхід породив до життя широко вживаний у літературі термін “зворотна сила кримінального закону”. Іноді навіть говорять про “зворотну чинність закону”[178].

Очевидно, що для ототожнення понять “чинність”, “дія” і “сила” закону є певні підстави з погляду їх лінгвістичного тлумачення. Так, в академічному “Словнику української мови” слово “чинність” тлумачиться як властивість за значенням “чинний”, а останнє означає – “який діє за певних умов, має юридичну силу”[179]. У той же час “сила” в одному із своїх значень означає “чинність, дієвість”[180]. Тому використання названих термінів як синонімів в не може викликати жодних заперечень, якщо воно здійснюється в позаюридичних текстах і публікаціях.

Разом з тим, термінологія юридичної науки, а тим паче – термінологія законодавства повинна бути чіткою, однозначною і по можливості не допускати синонімії. Кожен термін, який використовується в текстах нормативно-правових актів і в наукових публікаціях повинен означати окреме поняття, яке має власний зміст, відмінний від змісту інших, хай і суміжних понять. Тому уявляється недоцільним використовувати в законодавстві і юридичній науці терміни “чинність”, “сила” і “дія” закону як синоніми, тим паче, що поняття, які вони означають різняться між собою.

Вище вже відзначалося, що сила закону визначається його місцем в ієрархії правових актів. Вона полягає в здатності закону превалювати над іншим правовим актом у разі виникнення колізії між ними. Зокрема, закон (будь-який, у тому числі й кримінальний), має вищу юридичну силу, ніж постанови Верховної Ради України,