Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

В. А. Бєлов пише, що Цивільний кодекс РФ як кодифікований законодавчий акт, що вміщує у собі загальні положення і принципи, підпорядковує собі все правове регулювання цивільних відносин в цілому[294]. М. О. Заніна також визнає принцип пріоритету кодексів при правозастосуванні перед не кодифікованими законодавчими актами[295]. У сучасній українській літературі на підтримку ідеї про пріоритет кодексів перед іншими законодавчими актами висловлювались І. М. Овчаренко[296], О. Я. Рогач[297], Л. О. Бондар[298]. Ідея про перевагу кодифікованих законодавчих актів знайшла відображення в законах про нормативно-правові акти Республіки Білорусь (ст. 10) і Республіки Казахстан (ст. 4).

У судовій практиці і науці висловлена і обґрунтовується і протилежна думка. Конституційний Суд Російської Федерації в одній із своїх ухвал зазначив, що жоден федеральний закон не може мати відносно іншого федерального закону більшу юридичну силу[299]. В українській науці думка про неприпустимість надання будь-якому закону переваги перед іншими законами підтримується А. І. Семчиком і П. Ф. Кулиничем[300], Г. І. Дуткою[301], А. П. Зайцем[302], А. М. Мірошниченком[303].

У судовій практиці авторам не вдалось знайти випадків, коли б суд надав переваги певній правовій нормі тільки тому, що вона встановлена кодифікованим законодавчим актом. Але в науці здійснюються наполегливі спроби поставити певний кодекс вище інших законодавчих актів. Така думка висловлювалась як узагалі, так і конкретно стосовно Цивільного кодексу. Слід зауважити, що така думка ніколи не конкретизувалась. І це не випадково. Бо спроба конкретизації думки про перевагу кодифікованих законодавчих актів неминуче передбачає, по-перше, пошук логічних основ такої переваги, а їх немає. Законодавець міг би встановити правило про таку перевагу. Але ж таке правило проблему не вирішує: стосовно раніше прийнятих законодавчих актів воно нічого не додавало б до правила «lex posterior derogate priori», а стосовно пізніше прийнятих законів це було б неприйнятним, бо було б черговою спробою обмежити законодавчі повноваження Верховної Ради. По-друге, правилу про перевагу кодифікованого законодавчого акту необхідно буде знайти місце серед правил «lex superior derogat inderiori», «lex spesialis derogat generali» і «lex posterior derogat priori». Правило про перевагу кодифікованого законодавчого акта не може бути поставлене попереду будь-якого із наведених трьох правил. Отже, воно буде займати останнє місце і буде використовуватись без будь-якої логічної підстави у випадках, коли одного дня будуть прийняті два чи декілька законодавчих актів, і ці акти встановлюватимуть конкуруючі правові норми, сфери дії яких співпадають. Це — не вірогідно. Проте, якщо вони виникнуть, то не виключається надання переваги правовим нормам, встановленим кодифікованим законодавчим актом.

§ 95. Матеріальні і процедурні норми

Процедурна норма не може застосовуватись усупереч матеріальній правовій нормі або перешкоджати застосуванню матеріальної норми. Проте відсутність встановленої законом умови виникнення права означає, що матеріальне право не виникало, а отже, — не може бути реалізоване, бо умова виникнення матеріального права — це гіпотеза норми матеріального права, яка не встановлює порядок здійснення права (не є процедурною нормою). У тих випадках, коли процедурні норми встановлені з метою виключити застосування матеріальної норми поза встановленими процедурними нормами, перевагу при правозастосуванні слід надати процедурним нормам.

1. Традиційним для юридичної науки і практики правозастосування є поділ галузей права на матеріальні і процесуальні. Але майже сорок років тому в радянській юридичній науці було помічене існування процедурних норм, які займають проміжне місце між матеріальними та процесуальними нормами. Світова юриспруденція також визнає такий поділ. Так, аналізуючи документи Другого Міжнародного конгресу юристів, С. П. Головатий пише про цінності, закладені в поняття «верховенство права», тобто цінності, що становлять субстантивний зміст цього принципу, і про процесуальний механізм верховенства права[304].

Матеріальними в контексті проблеми, яка позначена у заголовку цього параграфу, є такі правові приписи, які надають особі певного права чи покладають на неї певні обов’язки, а процедурні правові приписи встановлюють порядок реалізації зазначених прав та обов’язків. Процедурні правові приписи також встановлюють права та обов’язки.

У свою чергу порядок реалізації цих прав та обов’язків може встановлюватись в інших процедурних правових приписах. Тому немає абсолютної межі між матеріальними та процедурними правовими приписами: процедурні правові приписи за наявності встановленого законодавством порядку їх реалізації мають розглядатись як матеріальні правові приписи відносно правових приписів, які встановлюють порядок їх реалізації.

Виникнення колізій між матеріальними і процедурними правовими приписами є об’єктивним явищем. І задача полягає в тому, щоб знайти належний інструментарій для