Україна і Крим: спільність історичної долі - Василь Арсенович Чумак

Що ж до Радянської Соціалістичної Республіки Тавріди, то вона у той час входила до складу РРСФР. В день проголошення РСРТ, тобто 22 березня 1918 р., її уряд повідомив уряди РРФСР, Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії проте, що приймає умови Брестського мирного договору. Що мало означати це повідомлення Республіки Тавріди, яка не була суб’єктом міжнародного права і не брала участі в мирних переговорах у Брест-Литовську як офіційна сторона, важко сказати. Воно, напевно, варте самої ідеї проголошення такої республіки. Принаймні німці не звернули ніякої уваги на повідомлення і 18 квітня 1918 р. почали окупацію Криму. «Уряд» А. Слуцького у цей час фактично не контролював становище ні в місті, ні в селі. Не мав він виливу й на Чорноморський флот. 23 квітня 1918 р. РНК РСРТ дає вказівку про перебазування Чорноморського флоту до Новоросійська.

Однак, 29 квітня 2918 р. на нараді представників Чорноморського флоту була прийнята резолюція про передачу флоту Україні в особі уряду Української Центральної Ради і підняття на кораблях синьо-жовтого прапора. Відомо, що 1917 року на Чорному морі було близько 400 кораблів, у тому числі 7 лінкорів, 2 крейсери, 22 есмінці, 4 міноносці, 17 підводних човнів (з них 6 недобудованих). Раднарком Росії побоювався, щоб Чорноморський флот не перейшов під юрисдикцію України. За наказом голови уряду В. І. Леніна його треба було потопити. Проте цей наказ не був виконаний. З усіх кораблів тільки один лінкор, сім есмінців та два міноносці залишили Севастополь і взяли курс на Новоросійськ, де були потоплені[82].

До речі, це було не перше підняття українського синьо-жовтого прапора на Чорноморському флоті. І першу присягу чорноморці приймали на вірність не СРСР, а саме Україні ще у 1917 р. Так що нинішні пристрасті навколо Чорноморського флоту якоюсь мірою вже є повторенням нашої історії. Ця подія яскраво описана у творі українського письменника Юрія Липи «Ковель Супрун». «Спротиву майже не було, — пише він, — і по трьох днях, 12 листопада 1917 р., відбулася урочиста парада з молебнем... Ось вона (ескадра — В. Ч.) проходить поміж Олександрівською і Костянтинівською батереями, низкою дефілює у великім рейді із сигналом «Слава Українській Народній Республіці» на тлі блакитного і дивно спокійного моря. День був як до заручин...»[83]. Так що і в 1917, і в 1918 роках синьо-жовті прапори УНР майоріли на кораблях Чорноморського флоту. І ці історичні події не обминеш, не замовчиш.

Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського, гетьманський уряд Української Держави, як свідчать документи, найбільше уваги приділяв Криму і Чорноморському флоту. Гетьман враховував вирішальне стратегічне значення Кримського півострова для Української держави. Це добре проглядається з ноти П. Скоропадського від 10 травня 1918 року до німецького уряду, яку він направив через посла Мумма. В ноті ґрунтовно викладено необхідність приєднання Криму до України як однієї з головніших умов успішного розвитку і її процвітання. Так, в ноті зокрема підкреслювалось: «Приймаючи на себе гідність Гетьмана України, я поставив собі завдання не тільки повернути порядок і спокій моїй батьківщині, Україні, але також допровадити її до якнайбільшого економічного добробуту... Особливе значення для відродження України полягає у справі установлення її кордонів, особливо південного, і таким чином, у володінні Кримом»[84].

Дипломатична і політична боротьба Української Держави за оволодіння Кримом тривала майже увесь період існування Гетьманату. Але в завершеному вигляді позиція гетьманського уряду щодо територіальної приналежності Криму була ясно і прозоро сформульована в ноті керуючого справами міністерства закордонних справ Д. Дорошенка від 30 травня 1918 р. німецькому послу — барону Мумму. Подамо повний текст цього документа, зважаючи на важливість викладених в ньому положень: «Ваша Ексцеленціє! Маємо честь повідомити Вас про те, що уряд Української Держави уважає конче потрібним, щоб Кримський півострів увійшов у склад Української Держави.

Економічно, політично і етнографічно Крим тісно зв’язаний з життям населення України. Українська Держава з сього боку ніколи не зможе нормально розвиватися без злучення з Кримом. Правда, коли проголошено третій Універсал Української Народної Республіки, там зазначено, що до Української Держави належить тільки північна Таврія без Криму. Але перш усього Універсал взагалі зазначав тільки головні частини української території, маючи на увазі, що ті землі, в яких українська людність не має абсолютної більшості, приєднаються пізніше. Через те в третім Універсалі не була зазначена ні Холмщина, ні частина Курської, Вороніжської губерній, Области донського війська, ні частини Бессарабщини. А між тим, тоді малося на увазі, що ці землі конче перейдуть до України.

Так само думали й щодо Криму. Такий спосіб установлення кордону, спершу тільки в загальних рисах, пояснюється також і тим, що тоді Українська Народна Республіка розглядалася тільки яко федеративна частина Росії. Так само й Крим, коли б він приєднався добровільно до України, мав бути також федеративною одиницею Росії і таким чином автори третього Універсалу розуміли, що зв’язку з Кримом, економічним форпостом України, Українська Держава не губить. Нині ж, коли остаточно стала Україна на шлях цілковитої політичної незалежності, зв’язок з Кримом, яко федеративною одиницею, може увірватися цілком. І тому тепер, коли українське військо за допомогою дружнього нам німецького війська захопило Крим у свої руки, повстало питання про прилучення Криму до Української Держави.

Притім, стаючи на принципі само означення, не бажаючи нарушувати волі населення, нарешті, розуміючи різні відміни в житті Криму, Український уряд вважає, що приєднання Криму може відбутися на автономних підставах, відповідно до чого проект має розробитися: знаючи настрої значної більшості населення Криму, маючи на увазі інтереси тої людності та її стародавні зв’язки з Українським урядом, не маємо сумніву, що воля населення Криму може бути висловлена тільки за злукою з Україною.

Прийміть, Ваша Ексцеленціє, запевнення в цілковитій пошані та відданості. Управляючий міністерством закордонних справ Д. Дорошенко.»[85].

Проте, німецькі власті мали свої власні інтереси в Криму і не тільки не підтримали прагнення українських властей і їх плани, а й протидіяли їх реалізації. Судячи з усього, Берлін схилявся до проекту утворення татарської держави в Криму з німецьким управлінням та економічними інтересами. Тому не випадково організацію уряду в Криму було доручено командувачеві 1-им Мусульманським корпусом генералу М. Сулькевичу, одним з перших урядових розпоряджень якого адміністративним органам Криму була заборона вступати в будь-які стосунки з урядом України. А пізніше були розпочаті репресії проти українців Криму і навіть висунуті територіальні домагання на таврійські повіти України.

Це призвело до протистояння і навіть