Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

ви­конував обов’язки, що випливають з його статусу (статті 7—9, 107 КВК). У цей час не включається період, протягом якого засуджений ухилявся від відбуван­ня покарання (ст. 390 КК) або коли ця особа знаходилась у розшуку у зв’язку зі вчиненням втечі (ст. 393 КК).

Днем закінчення строку відбування покарання є день фактичного звільнен­ня особи з УВП в порядку, визначеному статтями 152—154 КВК України.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання у ви­ді позбавлення волі, мають право на її оформлення та отримання тільки після звільнення з УВП;

в) особи, в яких виникло право на отримання пенсії після звільнення від відбування покарання (після відбуття строку покарання, призначеного виро­ком суду; на підставі Закону України «Про амністію»; у зв’язку з помилуван­ням або скасуванням вироку суду і закриттям кримінальної справи (статті 376, 4001 КПК); після закінчення строків давності виконання обвинувального ви­року (ст. 80 КК); у результаті умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК); на підставі хвороби (ст. 84 КК) та в інших випадках, передбачених Законом) мають право на оформлення та отримання пенсії у по­рядку і розмірах, передбачених пенсійним законодавством.

При цьому час роботи засуджених у період відбування ними покарання у ви­ді позбавлення волі зараховується у стаж їх роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України. Якщо зазначений державний орган відмовляє у вирішенні дано­го питання, особа вправі оскаржити такі дії до суду по місцю оформлення пенсії.

5. Страхові внески — це грошові суми, в межах яких страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний здійснити виплати при настанні страхового випадку, а також суми, що виплачується за особисте страхування.

Порядок сплати страхових внесків та їх розмір визначені Законом Украї­ни «Про страхування», Господарським кодексом України та іншими нормати­вно-правовими актами.

6. За загальним правилом, для оформлення пенсії громадяни подають без­посередньо до районного (міського) управління праці та соціального захисту населення за місцем постійного проживання (реєстрації) особисту заяву, пас­порт, довідку про заробіток, трудову книжку (виписку з неї), інші документи, що підтверджують наявність трудового стажу, документи, що підтверджують факт втрати працездатності під час відбування покарання і дають право на пен­сію і на компенсацію шкоди у випадку і порядку, встановленими Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від неща­сного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та іншими нормативно-правовими актами.

Глава 19 ВИХОВНИЙ ВПЛИВ НА ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до по­збавлення волі

1. Соціально-виховна робота — цілеспрямована діяльність персоналу ор­ганів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досяг­нення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Соціально-виховна робота спрямована на формування та закріплення в за­суджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспіль­стві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

2. Участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при за­стосуванні заходів заохочення і стягнення.

3. Розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов’язковою.

4. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених здійснюється за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням їх­ньої поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності.

5. Програми диференційованого виховного впливу на засуджених повин­ні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних орга­нізацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а та­кож залучення засуджених до самовиховання.

1. Як складова частина процесу виконання покарання соціально-виховна робота в установах виконання покарань є одним з основних засобів виправ­лення і ресоціалізації засуджених, встановлених кримінально-виконавчим за­конодавством (ст. 6 КВК).

Юридичною базою правового регулювання соціально-виховної роботи із засудженими до позбавлення волі є Конституція України. Оскільки соціально- виховна робота проходить в особливих умовах — у місцях позбавлення волі, і з особливою категорією громадян — злочинцями, основні завдання, форми, принципи та найважливіші питання її організації регулюються кримінально- виконавчим законодавством (статті 123—137 КВК). Більш детальне правове регулювання знаходиться на підзаконному рівні — накази, інструкції та інші нормативні акти ДКВС України.

У частині 1 статті, що коментується вперше, на законодавчому рівні ви­значено поняття соціально-виховної роботи із засудженими як цілеспрямова­ної діяльності персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засудже­них. Перераховуються цілі виховної роботи із засудженими до позбавлення волі. Такими є:

1) виправлення і ресоціалізація засуджених;

2) формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспіль­но-корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів;

3) підвищення загальноосвітнього та культурного рівнів засуджених. Про­цес виховного впливу в умовах позбавлення волі є сукупністю об’єктивних і суб’єктивних чинників впливу на засуджених. До перших можна віднести умо­ви, які повинні бути створені в установах кримінально-виконавчої системи для виправлення правопорушників, а також матеріальну і виробничу бази. До суб’єктивних — цілеспрямовану діяльність персоналу (співробітників), їх про­фесійну, психолого-педагогічну майстерність, уміння визначити особливості людини, уміння знаходити і правильно використовувати найдієвіші засоби для їх виправлення і ресоціалізації.

2. Згідно з ч. 2 статті, що коментується, прийняття засудженими участі у виховних заходах враховується при: 1) визначенні ступеня їх виправлення;

2) застосуванні до них мір заохочення чи стягнення. Виходячи з розуміння