Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596 - С. Леп'явко

Наприкінці зими підготовку до нового походу було завершено. 21 лютого 1595 року запорожці Лободи і, очевидно, реєстровці Оришовського разом вирушили до Молдавії. Слідом за ними пішов і Наливайко. Об'єднавшись із семиградськими та мультянськими частинами, Лобода взяв участь у облозі Бендер. Козаки завоювали місто, спустошили його околиці, однак завоювати замок не змогли. Наливайко ж дійшов до Білгорода, де історія повторилася: козаки здобули місто, але замок залишився неприступним. Те ж сталося й у Килїї. Причина цих невдач полягала в тому, що козаки та їхні союзники не мали важких гармат, потрібних для облоги добре укріплених фортець. Тому, якщо не спрацьовувала традиційна тактика раптового нападу, облога, навіть тривала, рідко могла змінити ситуацію. Інші загони козацтва діяли понад Дунаєм. Вони брали участь у штурмах Ізмаїла, Браїлова, Ісакчі, воювали на території Добруджі та Сілістрїї. На півдні козаки дійшли майже до Софії, де об'єдналися з болгарськими повстанцями. Загальна чисельність козаків, які тоді воювали з турками, сягала дванадцяти тисяч.

Досить успішні дії дали змогу вигнати або блокувати турків на значній території, чим козаки добре прислужилися антитурецькій коаліції. Однак розвинути успіх і вигнати турків з регіону союзники не змогли. Головною причиною цього стали суперечки поміж власниками дрібних дунайських князівств. Вони розпочали сваритись, а потім і воювати між собою. У Молдавії відбувся переворот. Престол зайняв ставленик семиградського князя Стефан Резван, який заарештував Аарона. Наливайко кинувся визволяти нещасливого господаря, однак того стратили. На біду козаків, коли задіяні в конфлікті молдавани відступили від Бендер, на допомогу туркам прийшов п'ятитисячний загін татар. У бою козаки зазнали великих втрат – до дев'ятисот вояків. За таких обставин у травні 1595 року війська Лободи й Наливайка повернулися на Поділля.

У травні Наливайко з двома тисячами козаків став у Брацлаві. Місцева шляхта мала намір протистояти йому, але не наважилася на це. Вона лише скаржилася королівській владі. Пішли чутки, що козаки збираються до Кракова, щоб отримати гроші від короля. Незабаром Наливайко перебрався до Пикова, де відпочивав три тижні. Наливайківці та інші козацькі підрозділи були готові до продовження війни, однак прагнули мати надійних союзників. У свою чергу, усі християнські союзники, незважаючи на суперечки між собою, активно запрошували козаків до себе на службу. Наливайко прийняв пропозицію австрійського архікнязя Максиміліана й у червні вирушив із двохтисячним військом до Угорщини. Там він протягом двох місяців воював разом із австрійцями, за що отримав у нагороду від Максиміліана хоругву. На жаль, подробиці перебування Наливайка в Угорщині, так само, як і подробиці вищезгаданих походів, нам не відомі.

Дрібніші козацькі підрозділи діяли в складі військ різних правителів. Водночас козаки не забували й про свій «рідний» театр бойових дій – причорноморський. Частина запорожців залишалася на Січі й принагідно намагалася дошкулити противнику. На початку червня козаки захопили турецьку фортецю Очаків, що було значним успіхом. Там вони взяли велику здобич, у тому числі нібито й сорок гармат, однак, відступаючи, не змогли зруйнувати укріплення, бо не мали для цього ні достатніх сил, ні пороху. Частину трофеїв запорожці надіслали в подарунок семиградському князеві.

Перелом у війні настав у серпні 1595 року. Османська імперія мала великі людські й матеріальні ресурси. Після невдач перших років війни турки змогли зібрати потужні збройні сили, і візир Синан-паша розпочав наступ на придунайські землі. Султан знову наказав кримському ханові йти в Угорщину через Україну Навчений досвідом, Ян Замойський уже не відсиджувався на півночі Галичини. Він зміг швидко зібрати військо та шляхетське ополчення й вирушив назустріч загрозі – на Поділля. Потім, намагаючись здобути вигоду для Польщі, Замойський повів своє військо до Молдавії, вигнав звідти господаря Резвана, а на його місце посадив свого ставленика Єремію Могилу. Коли ж турки пішли на польське військо до Цецори, Замойський запропонував мир на прийнятних для обох сторін умовах: Молдавія залишиться під владою турків, але правителем країни буде Могила. Крім того, поляки пообіцяли, що не пропускатимуть козаків на Подунав'я. Турки згодилися, оскільки так під їхню владу поверталася значна територія, яку поляки фактично захищали від козаків. Тобто з точки зору антитурецької коаліції, дії Польщі були вигідні саме Османській імперії, тому союзники сприйняли польську політику як зраду інтересів християнських народів.

Замойський розташував польські війська вздовж молдавського кордону й дійсно перетнув козакам шлях до Молдавії. Лише дрібні козацькі загони діяли й далі в складі військ союзників. Однак основні козацькі сили, які повернулися в Україну, мусили йти на Волинь і Київщину, оскільки Поділля вже було зайняте. Так закінчилася понад півторарічна участь козаків у війні «Священної Ліги» проти турків.

Молдавські походи козацтва 1594–1595 років засвідчили великий військовий та організаційний потенціал козацтва. Уперше в історії воно виступило як самостійний суб'єкт міжнародних відносин, адже влада воюючих християнських держав зверталася з проханням про військову допомогу безпосередньо до козаків. Чисельність усіх козацьких підрозділів сягала дванадцяти тисяч чоловік, що відповідало тогочасним арміям багатьох європейських держав. Козацтво було надійним союзником, оскільки послідовно дотримувалося ідеї боротьби християнських народів проти турецького панування в Європі.

У вересні 1595 року розпочався новий етап козацьких війн кінця XVI ст. Відрізані від епіцентру воєнних дій, козацькі загони постали перед вибором: шукати шляхи продовження війни проти турків, вести боротьбу проти влади та шляхти у волості чи саморозпуститися й розійтися по домівках. Очевидно, найскладніше було зробити останнє. Півтора року успішних воєнних дій проти давнього ворога привели до значного зростання кількості козаків за рахунок добровольців. Козацтво пишалося своєю боротьбою проти «неприятеля святого Хреста» та уважало дії Польщі зрадою інтересів християнства. Заохочуване Австрією, Ватиканом та іншими союзниками, воно прагнуло лише до продовження війни проти турків. Однак козаків відрізали від кордону, а на відкритий збройний конфлікт із польським військом, для прориву в Молдавію вони не були налаштовані. В очікуванні поліпшення ситуації, козацькі загони не розходилися, але це змушувало їх шукати засоби для існування, адже тисячі людей в козацьких підрозділах потребували хоча б мінімуму – харчування та місць проживання. Для цього козаки змушені були постійно завойовувати нові королівські, магнатські й шляхетські маєтки, оскільки довгий постій виснажував місцеві ресурси.

Таким чином, польська влада спровокувала ситуацію, у якій козацтво переспрямувало свою енергію