Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
«Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення» (ч. 2 ст. 616 ЦК). Тут також формулюється процесуальне правило, яким суду надається певне повноваження. Із цього правила непрямо випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього виявляється матеріально (цивільно)-правовий припис, згідно з яким кредитор, який припустився порушень, передбачених ч. 2 ст. 616 ЦК, має право на відшкодування збитків, але не в повному розмірі, а інша сторона (боржник) має право вимагати відповідного зменшення розміру збитків, які підлягають стягненню з неї. За наявності зазначених матеріальних (цивільних) прав та обов’язків тлумачення ч. 2 ст. 616 ЦК у такий спосіб, що вона надає суду право угляду при вирішенні питання про зменшення розміру збитків та неустойки, суперечило б букві законодавчого акту.
Автори передбачають заперечення проти викладеного тлумачення ст. 616 ЦК, пов’язане з тим, що це тлумачення ігнорує різницю в формулюваннях ч. 1 та ч. 2 ст. 616 ЦК. Ця різниця тим більше помітна, що законодавець вживає різні формулювання («суд... зменшує»; «суд має право зменшити») практично поряд. Але таке заперечення автори вважають необґрунтованим. Законодавець здійснює правотворчість на існуючій науковій базі, а наука ніколи не пояснювала, в чому різниця між формулюваннями, про які йдеться. Більше того, в науці ніколи не ставилось питання про врахування при тлумаченні актів законодавства рівня категоричності формулювань, які використовуються в актах законодавства. Тому поглиблення в зміст букви закону є доцільним, але тільки в міру того, в якій можна передбачати свідоме використання законодавцем слів та формулювань.
20. Законодавець прагне до економії нормативного матеріалу. Тому він далеко не завжди встановлює обов’язок боржника і, поряд з цим, його відповідальність. Коли він таке робить — це виключення із загального правила. Таке виключення здійснене, наприклад, при формулюванні ст. 841 ЦК: «Підрядник зобов’язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна». В інших випадках законодавець лише встановлює відповідальність, а висновок про наявність у боржника відповідних обов’язків слід робити за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього. Це стосується ч. 2 ст. 839 ЦК («підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб»), ч. 3 ст. 840 ЦК («підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу»).
Згідно із абзацом другим ч. 4 ст. 96 ЦК юридична особа відповідає за зобов’язаннями її учасників (засновників), що пов’язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи. Із цього положення непрямо випливає і висновком від наступного правового явища до попереднього виявляється правовий припис, згідно з яким юридична особа несе і відповідні обов’язки, до виконання яких вона може бути примушена.
Згідно з ч. 4 ст. 197 ЦК індосант, який у встановленому порядку передав права, посвідчені іменним цінним папером, відповідає лише за недійсність відповідної вимоги і не відповідає за її невиконання. Виникає питання про те, чи відповідає індосант в таких випадках за невиконання відповідної вимоги внаслідок її недійсності. Із ч. 4 ст. 197 ЦК слід зробити висновок від попереднього правового явища (відповідальності за недійсність переданої вимоги) до наступного, згідно з яким із правила про відповідальність за недійсність вимоги непрямо випливає, що індосант несе відповідальність і за невиконання вимоги внаслідок її недійсності. Якщо заперечувати висновок від попереднього правового явища до наступного, то слід дійти безглуздого висновку про те, що відповідальність за дійсність переданої вимоги є суто формальною. Насправді вона є змістовною, оскільки відповідальність за недійсність вимоги включає до себе і відповідальність за невиконання вимоги внаслідок її недійсності. Аналогічним чином слід тлумачити положення ст. 519 ЦК: «первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за виконання боржником свого обов’язку...»; ч. 2 ст. 595 ЦК: «Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі...».
Встановлені інші численні правила про відповідальність, із яких слід робити висновки від наступного правового явища до попереднього про наявність у особи відповідних обов’язків. Так, відповідно до ст. 975 ЦК, що має заголовок «Зберігання речей в готелі», на готель покладається відповідальність за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає в ньому, хоч положення, яким би на готель покладався обов’язок зберігати такі речі, прямо не встановлюється. Цей обов’язок виводиться із правила про відповідальність за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього.
Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження (ч. 4 ст. 337 ЦК). Із цього положення висновком від наступного правового явища до попереднього виводиться непрямо встановлений обов’язок відповідної особи належне зберігати знайдену річ. Аналогічним чином із положення ч. 3 ст. 340 ЦК («особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її загибель або пошкодження...») непрямо випливає і при тлумаченні висновком від наступного правового явища (відповідальності) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого названа особа зобов’язана зберігати бездоглядну домашню тварину.
Законодавець настільки захопився терміном «відповідальність», що навіть обов’язок відшкодування шкоди у одному випадку сформулював у такий спосіб: «Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за
