Засадничі міфи ізраїльської політики - Роже Гароді

прем'єр-міністром і бути й сьогодні вождем потужної "опозиції", який особливо завзято виступає за продовження окупації Цізіорданії. Незважаючи на їхнє внутрішнє суперництво, сіоністські вожді переслідують у дійсності одну й ту саму расистську мету: шляхом терору та експропріації вигнати всіх корінних арабських жителів Палестини і залишитися її єдиними завойовниками та господарями.

Бен-Гуріон заявив:

"Бегін, безсумнівно, людина гітлерівського типу. Це расист, що бажає знищити всіх арабів заради своєї мрії про об'єднання Ізраїлю і готовий використовувати всі засоби для досягнення цієї святої мети".

Джерело: Е. Хабар. Менахем Бегін — людина і легенда. Делле Бук, Нью-Йорк, 1979, с. 385.

Сам Бен-Гуріон ніколи не вірив у можливість співіснування з арабами. Чим менше арабів залишиться в межах майбутньої держави, тим краще. Він не говорив цього відкрито, але враження, що залишалося від його виступів і зауважень, було однозначним: великий наступ проти арабів повинний не тільки відбити їхні атаки, але й максимально зменшити відсоток арабського населення в Ізраїлі.

"Його можна обвинувачувати в расизмі, але тоді треба було б розпочати процес над всім сіоністським рухом, що заснований на принципі чисто жидівської цілісності Палестини".

Джерело: Бар Зохар, цит. тв., с. 146.

На процесі Ейхмана в Єрусалимі генеральний прокурор Хаїм Коен закликав суддів:

"Якщо це не збігається з вашою філософією, ви можете критикувати Кастнера… Але про яке співробітництво йдеться? У нашій сіоністській традиції завжди проводився відбір еліти для організації імміграції в Палестину… Кастнер не робив нічого іншого".

Джерело: Судовий протокол 124/53. Єрусалимський окружний суд.

Цей високопоставлений чиновник викладав, по суті, постійну доктрину сіоністського руху: метою був не порятунок жидів, а створення сильної жидівської держави.

2 травня 1948 року рабин Клауснер, уповноважений в справах "переміщених осіб", представив Американській Жидівській конференції звіт:

"Переконаний, що потрібно змушувати людей їхати в Палестину… Їм найвищою метою здається американський долар. Слово "сила" — девіз пропонованої програми… Сила вже допомогла нам зовсім недавно при евакуації жидів з Польщі і в історії Виходу.

Щоб втілити цю програму в життя, потрібно створювати "переміщеним особам" не комфортні умови, а максимальний дискомфорт. Крім того, жидів повинна переслідувати Хагана".

Джерело: Альфред Лілієнталь. Яка ціна Ізраїлю. Чикаго, 1953, с. 194–195.

Варіанти цих методів підбурювання та примусу були різноманітні.

В 1940 році, щоб викликати обурення англійцями, які хотіли врятувати жидів від Гітлера, вивізши їх на острів Маврикій, сіоністські керівники організації Хагана (яку очолював Бен-Гуріон) не злякалися підірвати корабель із жидами, який причалив у порту Хайфа 25 грудня 1940 року, що спричинило смерть 252 жидів і англійського екіпажу.

Джерело: Д-р Герцль Розенбпюм, директор газети "Єдіот Ахронот", зробив це викриття а 1958 року. Виправдання цьому акту було дано в "Джуїш Ньюслеттер", Нью-Йорк, листопад 1958 р.

Інший приклад — Ірак. Жидівська громада (110000 чоловік в 1948 році) глибоко вкоренилася в цій країні. Головний рабин Іраку Хедурі Сассун заявляв: "Жиди та араби користуються однаковими правами та привілеями протягом тисячі років і не вважають себе роздільними елементами цієї нації".

Тоді, в 1950 році, почалися ізраїльські терористичні акції в Багдаді. Оскільки іракські жиди не поспішали записуватися до списків на імміграцію в Ізраїль, ізраїльські секретні служби, щоб переконати жидів, що вони перебувають у небезпеці, почали використовувати проти них бомби… Вибухом в синагозі Шем-Тов були вбиті троє і десятки поранені. Так почався вихід, названий "Операція Алі-Баба".

Джерела: "Хвалам хазе", 20 квітня та 1 червня 1966 р., "Єдіот Ахронот", 8 листопада 1977 р.

Постійна із часів Теодора Герцля доктрина визначає жида не за приналежністю до релігії, а за приналежністю до раси.

Стаття 4б основного закону держави Ізраїль (яка не має конституції), що визначає "Закон про повернення" (№ 5710 від 1950 року), говорить: "Жидом вважається особа, що народилася від жидівської матері або звернена в юдаїзм" (расовий або конфесіональний критерій).

Джерело: Клейн. Жидівська держава. Вид. Дюно, Париж, с. 156.

В 1895 році Герцль писав німецькому кореспондентові Шпейделю: "Я розумію антисемітизм. Ми, жиди, залишилися, хоча й не з нашої вини, чужорідним тілом у різних націях".

Джерело: Т. Герцль. Щоденники, с. 9.

Через кілька сторінок він висловлюється ще ясніше: "Антисеміти стануть нашими самими надійними друзями, антисемітські країни — нашими союзниками" (там же, с. 19).

Мета була одна: зібрати жидів у всесвітньому гетто.

Факти підтвердили правоту Теодора Герцля.

Побожні жиди повторюють щодня: "На наступний рік — у Єрусалимі", усвідомлюючи Єрусалим не як певну територію, а як символ союзу Бога з людьми, для здійснення якого потрібні особисті зусилля. Але "Повернення" здійснювалося під впливом погроз антисемітів і іноземних держав.

31 серпня 1949 року, звертаючись до групи американців, що відвідали Ізраїль, Бен-Гуріон заявив: "Хоча ми досягли нашої мети і створили Жидівську державу, ми тільки починаємо. Сьогодні в Ізраїлеві всього 900000 жидів, у той час як більшість жидівських народів ще перебуває за кордоном. Наше майбутнє завдання — зібрати всіх жидів в Ізраїлі".

Метою Бен-Гуріона було зібрати в Ізраїлі з 1951-го до 1961 року чотири мільйони жидів. Приїхало 800000. В 60-і роки імміграція не перевищувала 30000 на рік. В 1975–1976 роки еміграція з Ізраїлю перевищила імміграцію.

Тільки неабиякі переслідування, як у Румунії, дали деякий імпульс "Поверненню".

Навіть гітлерівські жорстокості не допомогли здійсненню мрії Бен-Гуріона.

З жидівських жертв нацизму, які знайшли притулок за кордоном у період з 1935-го по 1943 рік, лише 8,5 % улаштувалися в Палестині. США обмежили прийом 182 тисячами (менше