Кохання гетьмана Мазепи - Сергій Олегович Павленко

її подальший вибір. Чи щасливим було сімейне життя Чуйкевичів, не знаємо. Очевидно, ні. З 1733 по 1736 рік ігуменею Ніжинського жіночого монастиря була Меланія (черниці змінювали світські імена. — Авт.) Чуйкевичівна, яка після тяжкої хвороби померла 20 січня 1736 року. Дуже вірогідно, що це була Мотря. У 1738 році Семен Чуйкевич одружується (здається, втретє) на вдові роменського міщанина Христині.

Активна участь генерального судді В. Чуйкевича у збройному протистоянні проти Московії все ж не залишилася непоміченою. В. Чуйкевича не амністували. Разом з іншими мазепинцями він потрапив до Сибіру, де постригся у ченці. У монастир пішла і його дружина.

Батуринська обраниця гетьмана була в Парижі?

Як виглядала Мотря Кочубей? Російський поет Олександр Пушкін описав її у своїй «Полтаві» так, ніби він бачив її портрет:

«Она свежа, как вешний цвет, Взлелеянный в тени дубравной. Как тополь киевских висот, Она стройна. Ее движения То лебедя пустинних вод Напоминают плавний ход, То лани бистрие стремления. Как пена, грудь ее бела. Вокруг високого чела, Как тучи, локони чернеют, Звездой блестят ее глаза, Ее уста, как роза, рдеют».

(Пушкин А. С. Сочинения в трех томах. — Москва: Худо-жественная литература, 1986. — Т. 2. — С. 89–90).

Зрозуміло, це плід фантазії поета. Чи все ж таки він, перебуваючи в Україні, міг бачити у родині Кочубеїв захоплюючий образ дівчини, яка закохалася у старого гетьмана?

У 1991 році журнал «Художник» у № 2 проілюстрував згадані вище рядки з «Полтави» зображенням красивої дівчини. Редакція попросила читачів повідомити, чи є відомості якісь про цей портрет «Мотрі Кочубей». У № 9 за той же рік були опубліковані їхні відгуки.

Як з’ясувалося, цей портрет уже в кінці 1960-х друкувала «Литературная газета» з повідомленням, що він був у жительки Батурина Максименко, яка дала його сфотографувати. Він їй, мовляв, дістався від потомків Кочубея. Згодом вона його передала комусь у Київ.

Директор Полтавського художнього музею Ким Скалацький висловив сумнів, що це є зображення М. Кочубей, «оскільки портрет не мав нічого спільного з українськими портретами кінця ХVІІ-ХVIIІ». Крім того, невдовзі в Полтаву привезли таку ж кольорову репродукцію «Мотрі» з Німеччини. У Батурині згодом розповсюдилася легенда, ніби В. Кочубей їздив з дочкою у Францію, і там був намальований її портрет14. Але і ця версія не набула свого підтвердження.

У 1994 році К. Скалацький у газеті «Голос України» (№ 202, 22 жовтня, с.11) у замітці «То була гаряча і рішуча дівка!» навів свідчення співробітника Північноосетинського інституту гуманітарних досліджень Вілена Уарзіата: «В Осетії, зокрема у Владикавказі, цей портрет… достатньо добре відомий. Існує стійка версія, що на ньому зображена представниця осетинської аристократії Фатима (домашнє ім’я Леля, Алдатон Алдатова) — одна з перших осетинок, яка отримала освіту в Парижі ще на початку нашого віку». Науковець надав фахівцям фоторепродукції: одну з написом «Райте», а іншу — з підписом «Мисс Європа Алдатова Лейла, 1910 год».

Отже, на жаль, портрет «Мотрі Кочубей» насправді виявився хибним. Як не прикро, але ним доволі часто користуються при ілюструванні книг, газетних статей.

За кожне побачення — 10 тисяч червінців?

(Відгук15 на публікації у «Фактах и комментариях»)

У газеті «Факты и комментарии» 6 лютого 2001 р. з’явилося інтерв’ю Е. Коснічук, Ф. Цельмера «За каждое свидание с Мотрей Кочубей гетман Мазепа давал ей по 10 тысяч червонных золотых», а 7 квітня того року матеріал Е. Коснічук «Гетман Иван Мазепа умер в Киеве под чужим именем? Эту сенсационную весть принес в редакцию… его вероятный потомок», у якому українського гетьмана-державника представлено як підступного зрадника-обманщика всіх і вся з дитячих років, католика-інтригана, людину без совісті і моралі.