Кохання гетьмана Мазепи - Сергій Олегович Павленко
10.
Мое серденко!
Бодай того Бог з душею розлучив, хто нас розлучает! Знав би я, як над ворогами помститися, тилко ти мині руки звязала. И з великою сердечною тескницею жду от В. М. відомости, а в яком ділі, сама добре знаеш; прошу теды велце учини мні скорій отвіт на сее мое писанье, мое серденко!
Моя сердечне коханая, наймильшая, найлюбезнійшая Мотроненько!
Вперед смерти на себе сподівався, ніж такой в серцу вашом обміни. Спомни тилко на свои слова, спомни на свою присягу, спомни на свои рученки, которые мині не поединокрот давала, же мене, хочь будеш за мною, хочь не будеш, до смерти любити обіцала.
Спомни на остаток любезную нашу бесіду, коли есь бувала у мене на покою: «Нехай Бог неправдиваго карает, а я, хочь любишь, хочь не любиш мене, до смерти тебе, подлуг слова свого, любити и сердечне кохати не перестану, на злость моим ворогам». Прошу, и велце, мое серденко, яким колвек способом обачься зо мною, що маю с В. М. далей чинити; бо юж болш не буду ворогам своим терпіти, конечне одомщеніе учиню, а якое, сама обачиш.
Щаслившии мои писма, що в рученках твоих бувают, нежели мои бідніе очи, що тебе не оглядают.
Моя сердечне коханая Мотренько!
Поклон мой отдаю В. М., мое серденко, а при поклоні посилаю В. М. гостинца, книжечку и обручик діяментовій прошу тое завдячне приняти, а мене в любві своей не-отмінно ховати, нім даст Бог з ліпшим привитаю. За тим цілую уста коралевіи, ручки біленкіе и всі члонки тілця твого біленкого, моя любенко коханая12!
Лист гетьмана І. Мазепи до В. КочубеяПане Кочубей!
Доносить нам якійсь свой сердечный жаль, рачій бы належало скаржитися на свою гордую, велерічивую жену, которую як вижу, не вміеш, чи не можеш повстягнути и предложити тое: же ровній муштук як на коні, так и на кабили кладут; она то, а нехто иншій, печали твоей причиною, ежели якая на сей час в дому твоем обрітается. Утекала Святая Великомученица Варвара пред отцем своим Діоскором не в дом гетманскій, але подьлійшое містці, межи овчарі, в разсілини каменнія, страха ради смертнаго. Не можеш, прадку рекши, нікогда свободен быти от печали, а барзі своего здоровя певен, паки з сердца своею бунтовничою духу не виблюнеш, которій, так разумію, не так з уломности натуральной, яко з подусти женской в себі иміет, и еслиж з Бозкого презрінія, теды и всему дому твоему зготововалася якая пагуба; то не на кого иншого нарікати и плакати, тилко на свою и женскую проклятую пиху, гордость и високоуміе иміеш; чрез літ шестьнадцети, прощалося и пробачалося великим и многим вашим смерти годним проступкам, однак нічого добраго, як вижу, не терпливость, ни добротливость моя не могла справити; а що взменкуеш в том же своем пашквильном писмі о якомьсь блуді, того я не знаю и не розумію, хиба сам блудит, коли жонки слухаеш, бо посполите мовит: Gdzie ogon rzgdzi, tam pewne gtowa btondz13.
ІІ. СтаттіМотря Кочубей вийшла заміж за 70-річного В. Чуйкевича?
Є різні версії життєвого шляху Мотрі Кочубей після її стосунків з гетьманом Іваном Мазепою. Через принципову позицію батьків вона не змогла стати гетьманшею. Кочубеї вважали, що одружуватися на хресниці є великим гріхом. Що ж сталося з нею після пристрасного кохання до 65-річного керманича України?
Відомий український історик Наталя Яковенко стверджує, що «у 1707 р., віддавши доньку за одного з козацьких старшин, Чуйкевича (згодом Мотря разом із чоловіком буде заслана до Сибіру, а після повернення пострижеться у черниці), Кочубей послав цареві донос» (Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — Київ, 2005. — С. 403). Цю версію підтримала й російська дослідниця історії України Тетяна Таірова-Яковлева: «Роман с Мотрей, почему-то, как аксиома, считается преддверием и причиной доноса Кочубея. Между тем эти события разделяло более двух с половиной лет, весьма драматичних для судеб Украины и России. Мотря за это время успела выйти замуж за близкого Мазепе человека — генерального судью Василия Чуйкевича. Он был
