Кохання гетьмана Мазепи - Сергій Олегович Павленко

Які б важливі діяння не здійснив той чи інший державний діяч, його авторитет значною мірою залежить від власних моральних засад. А саме цей бік життя гетьмана найуразливіший. Існуючі документальні свідчення щодо найпотаємнішого, найінтимнішого Івана Мазепи про-петрівська історіографія потрактувала як викривальний матеріал і використала для знеславлення керманича України. Саме завдяки цьому, незважаючи на його політичну реабілітацію, у свідомості загалу інерційно зберігається негативне сприйняття неординарної історичної постаті, трактування Мазепи як «гетьмана-ловеласа».

Наша невеличка студія покликана проаналізувати існуючий документальний матеріал та розібратися, де ж правда, а де наклепи і чим викликані останні.

У ХVІІІ-ХІХ століттях з легкої руки Вольтера в Європі набула поширення, як найбільш вірогідна, скандально-романтична легенда, пов’язана з подробицями особистого життя гетьмана. «Любовна пригода молодого Мазепи з дружиною польського дворянина викрилася, — писав автор «Історії про Карла ХІІ» у 1731 р. — Розгніваний чоловік прив’язав голого Мазепу до дикого коня і пустив того на волю. Кінь, котрий був припроваджений з України, повернувся додому разом з Мазепою, напівмертвим від утоми й голоду». Ця фабула стала основою або поштовхом для написання літературних творів Д. Байроном («Мазепа», 1818), В. Гюго («Мазепа», 1829), Ю. Словацьким («Мазепа», 1839), Б. Брехтом («Балада про Мазепу», 1955) та ін.

Літературна легенда про Мазепу, прив’язаного до коня, захопила художників багатьох країн.

Однією з перших відомих картин на цю тему стала робота французького живописця та графіка Теодора Жеріко (1791–1824). У художника-романтика цей задум виник, очевидно, після відвідання Великобританії у 18201822 рр., де він зміг ознайомитися з поемою Байрона «Мазепа» (1818 р.). Хоча, можливо, шляхи англійського поета та французького художника перетнулися ще в Італії, де вони одночасно перебували у 1817 р. Як би там не було, за рік до своєї смерті, у 1823 р., Т. Жеріко, натхнений цікавим сюжетом, написав полотно «Мазепа. Переправа вплав через Дніпро». Він зображує свого героя при місячному сяйві у момент подолання водної перешкоди. Кінь енергійно виносить прив’язаного юнака до нового берега, немов дарує йому, омитому в прохолодній воді, шанс полишити всі кривди позаду, почати життя з чистого аркуша. Цей самий сюжет Т. Жеріко розробляє разом з Еженом Ламі в літографії, що з’явилася 1823 р.

Цього разу прив’язаний Мазепа повернутий обличчям до глядача. Він знесилений, без свідомості. Але кінь з усієї сили скаче у бік нового життя.

Цікаво, що автори «Мазеп» Д. Байрон та Т. Жеріко помирають у 1824 р. У цьому ж році з’являється картина відомого французького художника Ежена Делакруа (17981863) «Мазепа. Переправа через Дніпро». Він був другом Т. Жеріко і, можливо, через це вирішив по-своєму по-трактувати знайомий їм обом романтичний сюжет. Друзі вчилися на творах Рубенса. Тож їхнє зображення тіла юного Мазепи перегукується з технікою малювання оголеного Прометея Рубенса. Перу Е. Делакруа належить ще й акварельний малюнок, на ньому зображений знесилений Мазепа, якого несе по полю наляканий кінь.

Зі згаданими вище роботами, ймовірно, був знайомий теж відомий французький художник-баталіст Еміль Жан Орас Верне (1789–1863), який часто звертався до історичної тематики. У 1825 р. він закінчує працю над картиною «Мазепа і табун диких коней». Його наступна робота «Мазепа, переслідуваний вовками» (1826–1827) зображує оголеного та прив’язаного до коня легендарного героя під час утечі від вовків. Художник ніби деталізує головний романтичний сюжет новими подробицями, які додають зображуваному експресії. Крім цього, Мазепі він присвятив ще три роботи (на одній з них кінь виносить його з річки).

Славу художнику Луї Буланже (1806–1867) принесла виставлена у Паризькому Салоні у 1827 р. його картина «Кара Мазепи» за твором Байрона. Хоча твір наслідував роботи Т. Жеріко та Е. Делакруа, все ж він викликав справжню хвилю захоплення. Саме цей витвір надихнув Віктора Гюго написати свою поему «Мазепа».

Л. Буланже належать також ескіз до цієї теми та ще один малюнок, де Мазепа, скинутий з коня, лежить знесилений.

У Полтавському художньому музеї зберігається полотно «Мазепа», приписуване художнику-поляку1 Олександру Орловському (1777–1832), який з 1802 р. працював у Петербурзі. Він товаришував з Олександром Пушкіним, тож, мабуть, від нього почерпнув відомості про І. Мазепу. Але швидше за все це копія картини О. Верне.

Оригінально вирішує тему покарання Мазепи художник голландського походження Джон Фредерік Херрінг (1795–1865), що у 1840-1841рр. на замовлення пише кілька картин у Парижі. Його улюблена тема — коні. Тож і знесилений Мазепа показаний в оточенні диких коней.

Німецький живописець Густав Карл Людвіг Ріхтер (1823–1884) дещо оригінально підійшов до зображення популярного сюжету. Він показав Мазепу не в ганьбі, не під час моторошного переплиття Дніпра, а у зізнанні в коханні Терезі (так назвав героїню Байрон). Цю картину написано у 1850 р.

І у наступні десятиліття романтичний сюжет покарання викритого коханця став темою для полотен, літографій Юліуша Коссака, Максиміліана Гєримського, Прюдана Луї Лерея, Вацлава Павлішака, Йоганна Шюнберга та багатьох інших художників.

Така популярність образу Мазепи у мистецтві, літературі викликана не стільки інтригуючими обставинами його молодості, як парадоксом долі гетьмана: після нищівного падіння він усупереч усьому стає керманичем країни.

Романтиків приваблював сюжет зневаження, осуду, розправи над