Погода, яка змінила світ - Маркус Розенлунд
Уважається, що це похолодання спричинено тим самим, що й похолодання на світанку пізнього дріасу, – дренуванням озера Аґассіс. Страх, як багато прісної води – щось на кшталт 420 000 кубічних кілометрів – вилилося в Північну Атлантику. За одну мить рівень Світового океану підійнявся на один-три метри.
Цього вистачило, аби потопити останні низинні острівки «Європейської Атлантиди», Доґґерленду, які ще стирчали з-над хвиль Північного моря (див. розділ 7). Доґґерленд – колишній суходіл, який упродовж останнього льодовикового періоду й деякий час після нього пролягав між Данією та Англією, там де сьогодні вирує Північне море. На цій території – доки крига не розтала й море не затопило колишні мисливські угіддя – полювали й жили європейці льодовикового періоду.
Отже, повторне потужне дренування озера Аґассіс стає останнім цвяхом у домовину Доґґерленду. Колись безкраїй суходіл, що зменшився й перетворився на низовинний розкиданий архіпелаг, урешті-решт поглинають бурхливі води дренованого північно-американського озера.
Подія, що сталася 8200 років тому, за часів, що могли б бути приємно-теплими, та спричинене нею сповільнення Гольфстріму зумовили не лише похолодання. Зі змінами в мусонному кліматі у багатьох місцях стало посушливіше. У частинах Азії та Африки цілі століття триватимуть страшні посухи. От тоді погода й справді змінила світ, змусивши людей у колисці нашої цивілізації – на Близькому Сході – переглянути свої звичні стратегії.
Ті, хто займався порівняно новим видом діяльності в Месопотамії, сільським господарством, змушені вигадувати альтернативні методи порятунку своїх посівів. Тут вирощували зернові культури приблизно від початку голоцену. Месопотамська місцевість складалася почасти з боліт, почасти з пустельних земель. Дві могутні річки – Тигр і Євфрат – щовесни виходять зі своїх берегів, угноюючи береги річок поживним намулом.
Після 8.2 Kiloyear Event клімат стає холоднішим і посушливішим. Покладатися на регулярні розливи більше не можна. Ось тут і стається карколомний момент у сільському господарстві – початок створення мережі іригаційних каналів. Ранні месопотамці осушили болотні землі й викопали в сухих ділянках канали. Це робили й доти, деінде, але саме месопотамці утворили з цього систему. Починаючи з малого, з часом система іригаційних каналів стала ефективною та доцільною системою зрошування, регульована владою та призначеними для цього працівниками. У майбутньому шумери забудують береги Євфрату й викопають іригаційні канали та рівчаки ще в більшому масштабі.
Зрошування істотно збільшило врожаї й уможливило ріст кількості населення вище колишнього рівня. Часи дефіциту, як-от період посух, зумовили також єднання сімей і більших груп. А з харчуванням, яке з’являлося завдяки дедалі ефективнішому сільському господарству, виростали перші міста.
Інакше кажучи, маємо красномовний приклад того, як потреба стає матір’ю винаходів (попри те що, на мою думку, цей вислів переоцінений – куди частіше потреба стає матір’ю лише бід і злиднів).
Утім, можна ж обговорити переваги й недоліки появи міст у довготривалій перспективі. Коли людина була щасливішою: блукаючи полями Африки як мисливець або збирач чи то пак борючись за своє виживання в дрімоті величезних агломерацій? Ми торкалися цього питання в минулому розділі: з появою міст в археологічних розкопках починають знаходити й перші сліди воєн. З припиненням кочівницького способу життя й появою власності – житла, землі, навіть інших людей, – у нас з’явилися речі, які потребували захисту від неприятелів, що бажали відібрати в нас наше майно. Зненацька з’явилися причини для заздрощів. Легко сприйняти біблійну легенду про Каїна та Авеля як метафору, що ілюструє ту добу.
Осівши у містах, ми починаємо також більше хворіти. Коли люди згуртувалися, недугам і пошестям стало легше поширюватися. Нас побільшало. Кількість населення росла, як гриби після дощу, адже дедалі ефективніше сільське господарство могло прогодувати все більше ротів. Проте продукти сільського господарства поживнішими не стали. Від початку вирощування зернових наш раціон переважно базується на вуглеводах.
Ми також стали нижчими. Середній ріст людини з часом зменшився, це наслідок гіршого харчування та бідності, які з’явилися разом із містами, що росли. Отже, міста почали зростати через сільське господарство, ефективність якого, своєю чергою, зросла завдяки зрошуванню, на яке людей надихнуло кліматичне коливання 8200 років тому.
Настав час знову сісти в машину часу і прямувати до наступної події Бонда. А на нашому шляху крізь голоцен до сьогодення ця одна з великих і важливих подій, на мою думку, є особливо захопливою. Точнісінько, як і 8.2 Kiloyear Event, це потрясіння змусить нас переглянути наш спосіб життя і згуртуватися, якщо ми хочемо вижити.
БОНД 4: ЗЕЛЕНА САХАРА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА ПУСТЕЛЮ, ЄГИПЕТ БУДУЄ ПІРАМІДИ
Машина часу доправила нас на 5900 років назад. Четверта подія Бонда спричиняє найжорстокіші в усьому голоцені посухи. Особливо катастрофічною подія стає для Сахари – найбільшої у світі пустелі сьогодення. Важко повірити, що тут колись нуртувало життя. Раніше, до речі, не надто й давно, Сахара кишіла слонами, бегемотами, буйволами, левами, жирафами, бородавочниками, антилопами та страусами. Ну і, певна річ, на тварин чатували мисливці пізньої кам’яної доби.
Сахара декілька разів перетворювалась із сухої пустелі на вологу родючу місцевість і навпаки. Протягом льодовикового періоду Сахара була переважно сухою, це змінилося лише ближче до кінця пізнього дріасу, приблизно 10 000 років тому. Тоді зарядили рясні дощі й пустеля почала зеленіти, перетворюючись на родючу савану. Місцеві озера, річки та водойми – які сьогодні вже давно висохли – аж роїлися рибою. 7000 років тому озеро Чад у Центральній Африці вдесятеро перевищувало за площею свого сучасника, інакшими словами: за своїми розмірами озеро було значно більшим, ніж, наприклад, Каспійське море, найбільше озеро сучасності.
З того ж часу походять і перші наскельні малюнки, знайдені в Сахарі. Вони зображують, хоч як це дивно, тварин, на яких полювали тогочасні мисливці. А тоді тварин у Сахарі не бракувало, у час її розквіту люди пасли на теренах сучасної пустелі навіть корів.
Наскельні малюнки зображують серед іншого й таку тварину, як гігантський буйвіл Pelorovis (вимерлий сьогодні). Цей звір – один із найбільших представників родини парнокопитних, що будь-коли існували. Найбільші самці важили майже дві тонни, а відстань між двома рогами сягала чотирьох метрів.
Людським культурам, що замешкували Сахару в ту пору, ми завдячуємо частиною корисних винаходів, які змінили світ на кулінарному фронті. Представники культур у долинах річок Сахари виробляли глиняні горщики, у яких їжу не лише зберігали, а й готували. Перші відомі рагу та супи, перша каша –
