Орієнталізм - Едвард Ваді Саїд
Це можна побачити також у праці групи видатних ірландських письменників, котрі в 1980 р. організувалися в товариство, яке назвали «Маневри» («Field Day») Ось що говориться в передмові до зібрання їхніх творів:
«[Ці письменники] вірили, що «Маневри» можуть і повинні зробити свій внесок у розв’язання нинішньої кризи, аналізуючи усталену опінію, міфи та стереотипи, які стали водночас симптомом і причиною нинішньої ситуації [тобто напружених взаємин між Ірландією і Північчю]. Крах усіх спроб залагодити конфлікт конституційним або політичним шляхом і новий спалах насильства, яке вони мали б придушити або погамувати, призвів до того, що ця вимога стала більш нагальною на Півночі, ніж у Республіці... Тому товариство вирішило видати низку публікацій, почавши з серії памфлетів [на додачу до вельми прикметної серії віршів Шеймаса Гіні, есе Шеймаса Діна, п’єс Брайана Фрейла і Тома Поліна], у яких могла бути досліджена природа ірландської проблеми і, як наслідок, більш успішно подолана, ніж було дотепер» 10.
Ідея про те, щоб переосмислити й переформулювати історичний досвід, який колись ґрунтувався на географічному розділенні народів і культур, лежить в самому осередді цілого потоку наукових та критичних праць. Її {455}можна знайти, якщо ми згадаємо лише три, в таких книжках, як «Після арабів і євреїв: відновлення культури Леванту» Аміеля Алкалая (Ammiel Alcalay, «After Arabs and Jews: Remaking Levantine Culture»), «Чорна Атлантика: новітня сучасність і подвійна свідомість» Пола Ґілроя (Paul Gilroy, «The Black Atlantic: Modernity and Double-Consciousness») і «Тема для інших: британські жінки-письменниці та колоніальне рабство, 1670 — 1834 pp.» Мойри Ферґюсон (Moira Ferguson, «Subject to Others: British Women Writers and Colonial Slavery, 1670 — 1834») 11. В цих працях переглянуто сфери, що, як раніше вважалося, належали виключно одному народові, ґендеру, расі, й показано, що туди були залучені й інші. Довгий час Левант зображувався як поле битви між арабами та євреями, але в книжці Алкалая він постає перед нами як середземноморська культура, спільна для обох народів; як вважає Ґілрой, подібний процес змінює, власне роздвоює, наше сприйняття Атлантичного океану, що раніше розглядався як, головним чином, європейський водний шлях. Щодо Ферґюсон, то вона, пишучи про відносини суперництва між англійськими рабовласниками й африканськими рабами, пропонує більш складну модель, у якій відокремлює білого чоловіка від білої жінки, внаслідок чого змінюється також і картина стосунків.
Я міг би навести набагато більше прикладів. Та на завершення я лиш коротко скажу, що хоч ворожнеча та нерівність, які стимулювали мій інтерес до орієнталізму як до культурного й політичного феномену, досі існують, сьогодні всі принаймні починають розуміти, що вони репрезентують не одвічний порядок речей, а історичний досвід, кінець якого, або принаймні його часткове ослаблення, можливо, вже зовсім близько. Погляд назад із відстані п’ятнадцяти насичених подіями років та існування нової наукової інтерпретації, яка має на меті розірвати імперіалістичні пута, накинуті на думку і на людські взаємини, засвідчує, що «Орієнталізм» щонайменше може похвалитися, що відкрито заявив про свою позицію в боротьбі, яка, звісно, триває і на «Заході», і на «Сході».
Е. В. С.
Нью-Йорк.
Березень 1994 р.
ПРИМІТКИ
Вступ
1. Thierry Desjardins, Le Martyre du Liban (Paris: Plon, 1976), p. 14.
2. K. M. Panikkar, Asia and Western Dominance (London: George Alien & Unwin, 1959).
3. Denys Hay, Europe: The Emergence of an Idea, 2nd ed. (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1968).
4. Steven Marcus, The Other Victorians: A Study of Sexuality and Pornography in Mid-Nineteenth Century England (1966; reprint ed., New York: Bantam Books, 1967), pp. 200-19.
5. Див. мою працю Criticism Between Culture and System (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, forthcoming).
6. Головним чином, у його American Power and the New Mandarins: Historical and Political Essays (New York: Pantheon Books, 1969) and For Reasons of State (New York: Pantheon Books, 1973).
7. Walter Benjamin, Charles Baudelaire: A Lyric Poet in the Era of High Capitalism, trans. Harry Zohn (London: New Left Books, 1973), p. 71.
8. Harry Bracken, «Essence, Accident and Race», Hermathena 116 (Winter 1973): 81-96.
9. В інтерв’ю, опублікованому в Diacritics 6, no. 3 (Fall 1976): 38.
10. Raymond Williams, The Long Revolution (London: Chatto & Windus, 1961), pp. 66-7.
11. В моїй праці Beginnings: Intention and Method (New York: Basic Books, 1975).
12. Louis Althusser, For Marx, trans. Ben Brewster (New York: Pantheon Books, 1969), pp. 65-7.
13. Raymond Schwab, La Renaissance orientale (Paris: Payot, 1950); Johann W. Fiick, Die Arabischen Studien in Europa bis in den Anfang des 20. Jahrhunderts (Leipzig: Otto Harrassowitz, 1955); Dorothee Metlitzki, The Matter of Araby in Medieval England (New Haven, Conn.: Yale University Press, 1977).
14. E. S. Shaffer, «Kubla Khan» and The Fall of Jerusalem: The Mythological School in Biblical Criticism and Secular Literature, 1770-1880 (Cambridge: Cambridge University Press, 1975).
15. George Eliot, Middlemarch: A Study of Provincial Life (1872; reprint ed., Boston: Houghton Mifflin Co., 1956), p. 164. {457}
16. Antonio Gramsci, The Prison Notebooks: Selections, trans. and ed. Quintin Hoare and Geoffrey Nowell Smith (New York: International Publishers, 1971), p. 324. Повний текст, якого не дає переклад Гоара та Сміта, можна знайти в Gramsci, Quaderпі del Carcere, ed. Valentino Gerratana (Turin: Einaudi Editore, 1975), 2: 1363.
17. Raymond Williams, Culture and Society, 1780-1950 (London: Chatto & Windus, 1958), p. 376.
Розділ перший
Рамки орієнталізму
1. Цю й попередні цитати з промови Артура Джеймса Бальфура в Палаті громад узято з Great Britain, Parliamentary Debates (Commons), 5th ser., 17 (1910): 1140-46. Див. також A. P. Thornton, The Imperial Idea and Its Enemies: A Study in British Power (London: MacMillan & Co., 1959), pp. 357-60. Бальфур виголосив свою промову на захист
