Дейл Карнегі. Як подолати неспокій і почати жити - Дейл Карнегі

От і не дивно, що, намагаючись вирішити свої проблеми, ми зустрічаємося з величезними труднощами. Напевно, нам буде так само важко вирішити найпростішу арифметичну задачу, якщо ми вважатимемо, що два плюс два дорівнює п'ять. А на світі є безліч людей, що перетворюють на пекло і своє життя, і життя інших, стверджуючи, що два плюс два буде п'ять — а, може, і п'ятсот!

Що ж тут можна зробити?

Ми повинні відокремити наші емоції від процесу мислення і, як казав Хокс, збирати факти «неупереджено й об'єктивно». Коли людина стурбована, зробити це важко, бо вона цілком залежить від власних емоцій. Я пропоную вам два способи, які дозволять об'єктивно й чітко оцінити факти і подивитися на свої проблеми з іншого погляду.

Збираючи фактичний матеріал, я уявляю, що роблю це для когось іншого, а не для себе. Така позиція допомагає мені зберігати нейтральність і об'єктивність. Завдяки їй я можу приборкати свої емоції.

Збираючи фактичний матеріал про наявну проблему, я іноді уявляю себе адвокатом, який готується виступати в суді від імені мого супротивника. Іншими словами, я намагаюся зібрати всі факти проти себе самого: ті факти, які не відповідають моїм бажанням і мені неприємні.

Потім я записую всі факти «за» мене і «проти» мене, після чого ретельно їх аналізую. Як правило, виявляється, що істина знаходиться десь посередині між цими двома полярними позиціями.

Суть моєї думки в тому, що ні ви, ні я, ні Ейнштейн, ані Верховний суд Сполучених Штатів Америки не знайдуть розумного вирішення будь-якої проблеми, не зібравши спочатку фактичного матеріалу. Томас Едісон знав про це. Після його смерті були знайдені дві з половиною тисячі записників із занотованими фактами щодо проблем, які його хвилювали.

Отже, перше правило, якого необхідно дотримувати, щоб вирішити проблему, — зберіть факти. Беріть за взірець декана Хокса. Не намагайтеся вирішувати свої проблеми без попереднього збору об'єктивного фактичного матеріалу.

Та хоч ми й зберемо весь фактичний матеріал, що існує у світі, він нічим не зарадить, поки ми не проаналізуємо його і не усвідомимо.

На підставі власного прикрого досвіду я зрозумів, що значно простіше аналізувати факти, якщо заздалегідь викласти їх на папері. І справді, вже те, що ми зафіксуємо факти і чітко сформулюємо нашу проблему, суттєво полегшує пошук розумного її рішення.

Чарлз Кеттерінг казав: «Чітко сформульована проблема — наполовину вирішена проблема».

Дозвольте мені показати вам практичне застосування цього методу. Китайці вважають, що одна картина краща, ніж десять тисяч слів. Тому уявіть собі: я показую вам картину, як одна людина на практиці скористалася тими принципами, про які ми говоримо.

Ось що трапилось із Гейленом Літчфілдом. Я знаю його вже декілька років. Це один з найуспішніших американських бізнесменів на Далекому Сході. У 1942 році містер Літчфілд працював у Китаї, і саме в цей час японці захопили Шанхай. Якось містер Літчфілд гостював у мене вдома і розповів мені таку історію.

«Незабаром після того, як японці завдали удару по Перл-Харбору, їхня армія увійшла до Шанхаю. Я тоді керував Азіатською страховою компанією, офіс якої був розташований в цьому місті. До нашої компанії завітав так званий „військовий ліквідатор“ у чині адмірала, завданням якого було ліквідувати наші фонди. Я отримав наказ всіляко сприяти йому в цьому. Я не мав вибору. Мені залишалося або співпрацювати з ним, або... Або на мене чекала смерть.

Я зробив те, що мені звеліли, але я не зазначив у списку, наданому адміралові, пачку цінних паперів вартістю 750 тисяч доларів. Я не згадав про них тому, що вони належали нашому філіалу в Гонконзі і ніяк не були пов'язані з операціями в Шанхаї. Я розумів: якщо про мій вчинок пронюхають японці, мені буде непереливки. І незабаром вони про це дізналися.

Коли це сталося, мене не було в офісі — там перебував головний бухгалтер компанії. Він розповідав, що адмірал страшенно розлютився. Тупаючи ногами, вояка лаявся і кричав, що я злодій і зрадник. Я кинув виклик японській армії! Я знав, що це означає: мене відправлять до Бріджхауса!

Бріджхаус! Камера тортур японського гестапо! У мене були близькі друзі, одні з яких наклали на себе руки, щоб не потрапити до цієї в'язниці, а інші загинули там після десяти днів допитів і тортур. І тепер на черзі був я!

Що робити? Я отримав погану новину опівдні в неділю. Обставини складалися так, що мене мусив би охопити страшенний розпач. І так воно й сталося б, якби я не мав методу вирішення своїх проблем. Щоразу, коли я починав нервувати, я сідав за свою друкарську машинку і друкував два запитання і відповіді на них. Ось ці питання.

1. У чому причина мого неспокою?

2. Яких заходів я можу вжити, щоб виправити ситуацію?

Спочатку я не записував відповідей на ці питання. Але невдовзі я змінив свою думку з цього приводу. Я з'ясував, що записані питання і відповіді значно полегшують аналіз проблеми. Тому в той недільний полудень я попрямував до своєї кімнати, наданої мені Шанхайським відділенням Християнської асоціації молодих людей, сів за машинку і надрукував такий текст.

„1. У чому причина мого неспокою?

Я боюся, що мене доправлять до Бріджхауса.

2. Яких заходів я можу вжити, щоб виправити ситуацію?“

Я багато годин витратив на пошуки відповіді, і врешті записав чотири варіанти своїх можливих дій, а також їхні ймовірні наслідки.

1. Я можу спробувати пояснити свої дії японському адміралові. Але він „не розмовляти англійською“. Якщо я спробую звернутися до перекладача, він може знову розлютитися. А це вже неминуча смерть для мене, адже він — надзвичайно жорстока людина, і швидше накаже замордувати мене у Бріджхаусі, ніж завдасть собі клопоту зрозуміти мене.

2. Я можу спробувати втекти. Це неможливо. Японці постійно стежать за мною. Я маю щоразу доповідати, коли йду до себе в кімнату в ХАМЛ і виходжу з неї. Якщо я спробую втекти, то, скоріше за все, мене спіймають і розстріляють.

3. Я можу залишитися тут в кімнаті і більше не з'являтися в офісі. Це, безсумнівно, призведе до того, що японський адмірал пошле сюди солдатів, які заарештують мене і доправлять до Бріджхауса. І в мене не буде навіть можливості поговорити з ним.

4. Я можу, як завжди, піти в понеділок вранці в офіс. Адмірал, певно, буде такий зайнятий, що й не згадає про те, що я вчинив. Навіть якщо він