Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
По той бік океану лідери були не такими далекоглядними, якими могли би бути. У своїй книзі «Безумство дурнів» (The Folly of Fools) біолог Роберт Тріверс описав обман і самообман, до якого вдаються і тварини, і люди. Одним із його прикладів є події в США після 11 вересня 2001 року. Влада прийняла рішення одразу ж напасти на Ірак, ґрунтуючись на двох твердженнях, які згодом виявилися фундаментальними помилками: що Усама бен Ладен пов’язаний з Іраком і що країна володіє арсеналом зброї масового знищення. Аби з’ясувати істинність звинувачень та оцінити наслідки можливої війни, було створено низку слідчих груп. Висновки в основному свідчили проти атаки на Ірак. Але підготовка до війни була вже розпочата, і ті, хто приймав рішення, вирішили проігнорувати всі попередження.
Тріверс зазначає, що це характерно і для рішень на індивідуальному рівні: з моменту, як тільки ми робимо вибір, надалі хочемо чути лише підтвердження на його користь, а не контраргументи. На наступному етапі це приводить до пошуку підтвердження власної правоти, що базується на помилкових припущеннях. Що також, здається, є постійною темою у війні. Особливо якщо війна ведеться на чужій землі. Перед Першою світовою всі сторони були впевнені, що вони переможуть, і швидко. Так само помилялися британці в Туреччині в 1915 році та американці у В’єтнамі. Попри всі такі приклади з історії, які вказують на те, що ті, хто воює на власній території, є більш мотивованими супроти тих, хто перебуває на чужій. Британські офіцери та політики були впевнені, що один британець битиметься за десятьох турків у бухті Сувла, однак подальша статистика свідчить про протилежне. Війна у В’єтнамі була заздалегідь підготовлена, все спланували ретельно, за одним принциповим винятком: американці суттєво недооцінили витривалість та силу бойового духу в’єтнамців.
З погляду біології, за Тріверсом, одна з основних відмінностей між сучасними та конфліктами попередніх століть полягає в тому, що ми розучилися робити висновки: ті, хто розпалюють війни, не лише не ризикують своїм життям і здоров’ям, а й бояться втратити репутацію. Що гірше, схильності до самообману та безглуздих рішень не відсіюються природним шляхом. Інша відмінність полягає в тому, що тепер самообман перемістився у колективну культурну площину: в організованих суспільствах лідери повинні виправдовувати самообман не лише перед собою ж, але і перед своїм народом, що вимагає значних ресурсних затрат, зокрема й інформаційної роботи, застосування PR-технологій. За шимпанзе такої поведінки досі не спостерігалося: схоже, їм цілком достатньо вбити когось таким чином, аби самим не загинути.
Добре налагоджений самообман
«Сила і підступність є на війні двома головними чеснотами», – казав Томас Гоббс, філософ, відомий також тим, що описував природний стан як «боротьбу всіх проти всіх». Якщо самообман також зараховувати до рушійних принципів війни, то це частково буде пов’язано з тим, що він підсилює обидві згадані раніше «чесноти». Ймовірно, мати завищене уявлення про свою позицію в конфліктній ситуації було давньою еволюційною перевагою, бо ті, хто вірить у свою перемогу, здаються сильнішими і краще борються. Так само найкращий ошуканець той, хто вірить у свою брехню. Як писав Марсель Пруст у своєму циклі романів «У пошуках утраченого часу»: «Ми перестаємо помічати, що брешемо, не тільки брешучи іншим, але й собі».
Багато в чому людське суспільство нагадує решту тваринного світу: складні форми шахрайства та обману існують скрізь. Обман тварини розвивали протягом мільйонів років, часто навіть не усвідомлюючи його, люди ж можуть контролювати свою брехню. До певної межі. Наша здатність до самообману також є більш складною, ніж ми бачимо в природі, і коли самообман поширюється на цілі системи, це призводить до безглуздих конфліктів. Водночас людський мозок може викривати власний обман, а наші гнучкі культурні механізми дають нам змогу пристосуватися до дійсності. Саме завдяки розумінню естетики Еббот Таєр зумів зрозуміти принципи маскування. А можливість вникнути в бачення німців дала змогу англійським офіцерам під час Другої світової війни реалізувати свій подвійний блеф. Ми навіть можемо взяти візуальні елементи з однієї галузі, наприклад, військової, і надати їм зовсім іншого сенсу в інших сферах, наприклад, в моді та мистецтві. Унікальною людину робить наша здатність до самокритики та аналізу. Розрізнити обман інших може бути нелегко, але той, хто вміє викривати власний блеф, по-справжньому кмітливий.
Уже перед самісіньким моїм виходом з Науково-дослідного інституту оборони Даніела Гайнріхен вирішує щось мені показати. Вона спроваджує своїх колег, бо хоче зберегти цю таємницю до наступної їхньої проектної зустрічі. Вона робить із захопленням кілька кліків по екрану свого комп’ютера і знаходить відеофайл. Лиш тепер я вперше бачу фальшиві швейцарські будиночки з їх ідеальними фасадами. Раптом ворота відсуваються вбік, відкриваються отвори, і альпійську ідилію порушують довгі гарматні жерла. Старший чоловік вказує на будиночок і починає пояснювати, як працює артилерія.
– І таке там повсюди – дивіться, цей також не справжній! – каже Даніела.
Легко зрозуміти її захоплення. Бачачи, як знайомі предмети змінюються на очах, помічаючи, як щось приховане потрапляє в поле зору. Крістіан Шваґер та інші відстежили понад 200 таких конструкцій, про які тепер відомо всім. Об’єкти, що потрапили на світлини Шваґера, більше не є військовими, вони стали культурним надбанням. І навіть більше. Коли фотографії з’явилися в книзі, вони отримали ще й художню цінність, адже нагадують нам про людську слабкість. Ми бачимо лише найочевидніше, а тому легко дозволяємо пошити себе в дурні.
Фальшиві фасади стали даниною людській творчості та візуальній чутливості. Їхні творці достеменно знали, що їм потрібно зробити, щоб обдурити око. Можливо, захоплення Даніели цим камуфляжем суто професійне, але кожен, хто перегляне той відеоролик чи книгу Шваґера, відчує певне задоволення, побачивши майстерно виконаний, а потім викритий обман. Може, ніхто не любить, коли його обдурюють, але обманом захоплюється багато хто.
Цивілізація
Гамсунівський міф про створення світу – Макіавеллівський інтелект – Таємні коханці – Томас Гоббс – Звідки береться довіра? – Вроджений детектор брехні – Плітки Джейн Остін – Зрадливі мухоловки – Проблема паразитування – Релігія проти обману – Чесні таксисти – Сонцезахисні окуляри-підробки і мораль – Брехня і творчість – Правда і мова – Чи існує правда?
Роман Кнута Гамсуна «Плоди землі» 1917 року починається з фабули, в якій безіменний мандрівник бреде дрімучими лісами. Тоді чоловік знаходить придатне для життя місце, і лише тоді він отримує ім’я – Ісак. Він зводить
