Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин

Розвиток сецесії в архітектурі Львова підійшов до завершення наприкінці 1900-х рр. — гарним зразком пізньої версії стилю є чиншовий будинок Балабана на вул. Галицькій, 21 (1908–1910), споруджений за проектом Альфреда Захарєвича і Юзефа Сосновського. Фазу переходу від пізньої сецесії до неокласицизму фіксує будівництво комплексу Львівської торгово-промислової палати (просп. Шевченка, 17–19, 1907–1910) і Технологічного інституту (Нижанківського, 5, 1907–1909), проектованих блискучим архітекторським «тандемом» А. Захарєвича і Т. Обмінського.

Постсецесійна архітектура Львова представлена будівлями монументального масштабу — банками, торговими об’єктами, великими кам’яницями — з масивними фасадами, потужними еркерами, високими покрівлями та збільшеним числом поверхів. Будинки того періоду стоять на армованих фундаментах, їх корпус зміцнюють внутрішні каркасні конструкції, часто застосовується залізобетон. Характерним функціональним типом стає імпозантний чиншовий дім з високими вхідними сіньми, великими помешканнями і використанням коштовних матеріалів для декорування інтер’єрів.

Помітні зміни відбулися в деталях декору: його елементи геометризуються, усувається соковита рослинна орнаментика, типова для сецесії середини 1900-х. Тепер загальним атрибутом стали гранчасті та призматичні форми. Тут проглядається перспектива подальшого розвитку як у бік неокласицизму початку ХХ ст. (мотиви якого на зламі 1900—1910-х рр. здаються всюдисущими), так і ранньої версії модернізму.

Відповідні імпульси надходили з Відня: там у 1908 р. у павільйоні, проектованому видатним архітектором і дизайнером Йозефом Гофманном, пройшла виставка елітного ужиткового мистецтва, відома як «Kunstschau». За словами К. Шорске, «усій виставці — кераміці, садовому дизайну, оформленню книжок, моделюванню одягу, меблям — були притаманні риси неокласицизму… потрактованого по-сучасному, що окреслило відхід від органічного натуралізму art nouveau [сецесії. — І. Ж.] до статичного раціоналізму і традиції».

Неокласицизм початку ХХ ст. проголошував повернення в лоно великої класичної традиції, підвалини якої лишалися міцними і за новітньої доби. Разом з тим, це був «модернізований» класицизм, іманентно споріднений з авангардною архітектурою нового століття. Реанімація античних мотивів супроводжувалася відходом від історичної конкретики форм, мотиви ордеру трансформувалися, перетворювалися на тектонічно структуровану геометрію абстрактних об’ємів. Неокласицизм початку ХХ століття пристосовувався до нових функціональних типів архітектури і нових матеріалів. Це новий класицизм, адаптований до залізобетонного будівництва. Він мав глибинний типологічний зв’язок з «модерним рухом» — Modern Movement — архітектури першої половини ХХ століття. Водночас він виявляв немало «залишкових» рис, успадкованих від сецесії (його можна означити як «постсецесійний» неокласицизм).

У період постсецесійного неокласицизму — впродовж кількох років, які передували катастрофі 1914 року — хроніка «будівельного руху» зафіксувала десятки нових імен архітекторів та будівничих, які енергійно приступили до роботи у передвоєнному Львові. Обмежений обсяг статті не дає змоги представити повніший їх список, через що ми зосереджуємо увагу лише на кількох вибраних, найбільш важливих постатях.

Провідними творцями постсецесійно-неокласицистичної архітектури Львова були учні проф. Івана Левинського, які, будучи співробітниками його фірми, працювали у співавторстві з учителем: Вітольд Мінкевич і Владислав Дердацький (розробники проекту кам’яниці на вул. Котляревського, 67, 1911–1912) та Евґеніуш Червінський (будинок Музичного товариства ім. М. Лисенка — пл. Шашкевича, 5, 1913–1916).

Помітними акцентами в архітектурному ландшафті столичного міста Галичини стали неокласицистичні будівлі, виконані молодим архітектором Яном Баґенським в партнерстві з будівничим Войцехом Дембінським (наприклад, чиншовий дім на вул. Новаківського, 8, 1911–1912); Фердинандом Касслером (житловий блок на вул. Левицького, 11—11а—15, 1911–1912, й інші будинки); Міхалом Лужецьким (банк на вул. Листопадового чину, 8, 1911–1914). На окрему увагу заслуговує творчість архітектора, постать якого досі лишається маловивченою — Юзефа Піонтковського (кам’яниця з пасажем на пл. Григоренка, 5, 1913–1914, та низка інших об’єктів).

Незадовго до Великої війни до групи лідерів тодішньої львівської архітектури долучається Роман Фелінський, керівник проектного бюро будівельної фірми Міхала Уляма. Проектований ним універмаг («товарний дім») Скібнєвського і Френкля (вул. Шпитальна, 1, 1912–1913) справедливо вважається одним з кращих у Східній Європі зразків ранньомодерністичної архітектури — львівським аналогом офісної будівлі «Кодака» в Лондоні та багатоповерхового універмагу на Маріяхільферштрассе, 68, у Відні.

Як провідний майстер архітектури Львова кінця 1900-х — початку 1910-х рр. — «законодавець» її стилю — виступає Альфред Захарєвич. Творчість цього обдарованого архітектора, більш ранні проекти якого ми вже згадували, має яскраво виражений інноваційний характер. На початку 1910-х він прославився як проектант банківських будівель, поміж яких виділяється будинок Земельного кредитного товариства (Towarzystwo Kredytowe Ziemskie; вул. Коперника, 4, 1912–1913). Його операційний зал викликає асоціацію з інтер’єром Поштово-ощадного банку на пл. Ґеорґа Коха, 2, у Відні, авторства О. Ваґнера. Можна стверджувати, що з усіх архітекторів Львова, які працювали на початку 1910-х, Альфред Захарєвич у своїй творчості підійшов найближче до стилю Отто Ваґнера.

Ваґнер у своїх проектах виступав як прихильник естетики прямих ліній, окреслених стрімкими контурами вулиць і шляхопроводів, підземних транспортних ліній і естакад. Він був великим майстром транспортної архітектури.

Транспортні об’єкти довоєнної Галичини посідають особливе (можливо, й центральне) місце в професійному доробку Альфреда Захарєвича. Насамперед згадаємо про залізобетонні фундаменти і склепіння вокзалу у Львові, виконані фірмою «Ю. Сосновський і А. Захарєвич, перше крайове підприємство залізобетонних робіт». Основною ж спеціалізацією цієї цієї уславленої львівської фірми було мостобудування. Мости системи Франсуа Геннебіка, проекти яких фірма опрацьовувала сотнями, відносились до найбільших в Австро-Угорщині. Одним з найпоказовіших прикладів можна вважати красень-міст, побудований на крайовій дорозі Косів — Верхній Ясенів. Тут про себе красномовно заявляє (вкотре цитуємо К. Шорске) утилітарний «стиль Адама» — «оголений та сильний».

Чудові мости, споруджені підприємством Захарєвича і Сосновського, у первісній формі майже не збереглися. Значну їх частину було підірвано вже за Першої світової війни (яка для Галичини минулого століття, на жаль, не була останньою).

Під час Великої війни Альфреду Захарєвичу, «законодавцеві стилю» архітектури Львова кінця 1900-х — початку 1910-х рр., довелося перейти через тяжкі випробування, однак запас внутрішньої енергії дозволив видатному майстрові продуктивно працювати і в повоєнний час. Визначні представники львівської архітектурної школи, чиї професійні кар’єри починалися до 1914 р. — Тадеуш Обмінський, Євґеніуш Червінський, Вітольд Мінкєвич,