Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу - Йошка Фішер

Polanyi: The Great Transformation, S. 21.

Див. щодо цього промову президента Трумена з нагоди підписання Статуту Організації Об'єднаних Націй 26 червня 1945 року в Сан-Франциско: «„Історія зробила вам честь, — мовив він [Президент Трумен], маючи на увазі Хартію ООН. — Хай ніхто і не вимагає, щоб наразі йшлося про якийсь викінчений і довершений інструмент. Він не був відлитий у твердій формі. Зміни ситуації по всьому світі вимагатимуть реформування миру, а не війни“. Хартія означала, так він заявив, що „ми всі повинні визнати, — байдуже, наскільки ми сильні, — що ми маємо відмовити собі в праві завжди робити те, що нам до вподоби. [...]. Це ціна, що її кожній країні доведеться платити за мир у всьому світі“. Тим не менше, пояснював Трумен, „ми перевірили принцип співпраці у цій війні і виявили, що він працює“. Він нагадав своїм слухачам: „Якби цю Хартію ми мали кілька років тому — і насамперед волю, щоб нею керуватися, — то зберегли б життя мільйонам людей. Якщо у майбутньому ми в своєму бажанні керуватися Хартією сумніватимемося, то це, безумовно, коштуватиме життя мільйонам людей“». Stephen В. Schlesinger: Act of Creation. The Foundation of the United Nations, Boulder 2003, S. 256.

«Можливо, найвагомішою переміною у зовнішній політиці стало винайдення миру як цілі політики». Cooper: The Breaking of Nations, S. 111.

«У січні 1941 року Рузвельт у промові щодо становища в країні заходився визначати свої цілі задля миру в усьому світі. У заклику, який чимось нагадав давній Рузвельтів ідеалізм щодо націй, він захоплено пояснював Конгресу, що існує чотири основні свободи людини: свобода слова і переконань, свобода віросповідання, свобода від злиднів і свобода від страху. Ми не повинні розтягувати виконання цієї обіцянки на „далеке тисячоліття“, мовив він, але „ставити за виразну основу для світу, що її слід закласти в наш час і нашому поколінню“. Він недвозначно закликав свій народ до справжнього хрестового походу, що його охоплювала візія на кшталт Вілсонової. Вільям Аллен Вайт, редактор знаної газети, зазначав, що президент дав світові „нову Magna Charta („Велику Хартію“) демократії“. Хоча він уже й не проголошував Лігу Націй, Рузвельт розпочав довгий шлях до нової глобальної архітектури, яка ще мала непевні риси». Schlesinger: Act of Creation, S. 31.

Cooper. The Breaking of Nations, S. 57f.

Війна між фашистською Італією й Абіссінією (1935-1936). Ліга націй назвала Італію агресором, і ухвалила застосувати до неї санкції щодо заборони ввезення зброї, військових матеріалів тощо. Албанія, Австрія та Угорщина відмовилися від застосування санкцій, а Німеччина та Сполучені Штати взагалі не входили до Ліги. Хоча у липні 1936 року Ліга скасувала запровадження санкцій, проте цей епізод істотно підірвав довіру до цієї міжнародної організації. Фактично, єдиною державою, хто і справді обмежив свої торгово-економічні відносини з Італією, став Совєтський Союз. Див.: Корсун Н. Г. Итало-абиссинская война 1935-1936 гг. — М.: Воениздат НКО СССР, 1939.

Там само, S. 58.

«Державний суверенітет у найзагальнішому сенсі наразі визначається по-новому — не в останню чергу через тиск глобалізації та міжнародної співпраці. Держави нині по всіх усюдах розуміються як інструменти, що стають у нагоді своїм народам, а не навпаки. Водночас індивідуальну незалежність — я маю на увазі фундаментальну свободу кожної людини, як вона записана в Статуті ООН і подальших міжнародних угодах — розширено за рахунок оновленого й чимраз глибшого усвідомлення прав особистості. Якщо ми сьогодні прочитаємо Статут, то більш ніж коли-небудь усвідомимо, що він ставить за мету захистити окремих людей, а не тих, хто ним зловживає». Kofi Annan: Two Concepts of Sovereignty, in: THE ECONOMIST, 18.9.1999.

«Легітимність — це джерело як сили, так і насильства. Насильство без легітимності — це тиранія для тих, хто його терпить. У часи, коли безпека залежатиме від завчасних заходів щодо загроз, які чигають з-за кордону, легітимність важливіша аніж будь-коли. І — подобається це комусь чи ні — Об'єднані Нації лишаються найпотужнішим джерелом легітимності для таких заходів. Це доводять численні невдачі, що їх пережила Організація Об'єднаних Націй». Cooper: The Breaking of Nations, S. 167.

«Чи відповідатиме ООН цілі свого заснування чи втратить вагу?» Джордж В. Буш: Об'єднані Нації мають узяти на себе відповідальність. Промова Президента 12 вересня 2002 року перед Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку на інтернет-сторінці: http:// bit.ly/fischer-uk-07.

«Події останніх років викликали також падіння довіри населення до самої Організації Об'єднаних Націй — навіть якщо в основі цього лежали різні причини. Так обидві сторони у суперечці довкола війни в Іраку відчували, що організація їх підвела — на думку одних, вона не здолала домогтися дотримання Іраком резолюцій Ради, інші вважали, що Рада Безпеки ООН не завадила Сполученим Штатам та їхнім партнерам у коаліції розв'язати завчасну й зайву війну. Тим часом більшість людей критикували Організацію Об'єднаних Націй, вважаючи, що ця організація відіграє життєво важливу роль у нашому світі. Зниження довіри до інститутів поєднується зі дедалі більшою переконаністю у вазі ефективної багатосторонності». Доповідь Генерального секретаря, S. 5.