Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
Останні тижні війни і запізніла евакуація були значно небезпечнішими, ніж виселення, що прийшли після завершення війни. За останні чотири місяці війни німці частково зазнали тих страждань, що були знайомі іншим цивільним на східному фронті за попередні її чотири роки, під час наступу і відступу Вермахту. Мільйони осіб утекли перед німецьким наступом у 1941 році; ще мільйони захоплено для примусової праці між 1941 та 1944 роками; ще більшу кількість людей до евакуації змусив відступ Вермахту в 1944 році. Значно більше радянських та польських громадян загинуло після втечі від німців, аніж німців — унаслідок втечі від росіян. Хоча такі переміщення не були наслідком політики навмисного вбивства (а тому в цьому дослідженні отримали дуже мало уваги), втеча, евакуації і примусова праця прямо чи непрямо призвели до смерті декількох мільйонів радянських і польських громадян. (Німецька політика навмисного масового вбивства забрала ще 10 мільйонів життів)[673].
Війна точилася в ім’я німецької раси, але завершилася байдужістю до живих німецьких цивільних. Відтак значна частина провини за пов’язані з утечею та виселенням смерті лягає на нацистський режим. Німецькі цивільні знали про воєнну політику Німеччини достатньо, щоб розуміти, що їм слід тікати, але німецька держава не зорганізувала їхньої втечі як слід. Поведінку численних радянських солдат, безперечно, толерувало високе командування, а Сталін навіть очікував, що вона буде саме такою; однак Червона армія не прийшла б у Німеччину, якби Вермахт не напав був на Радянський Союз. Сталін прагнув етнічної гомогенності, але враження неминучості цій ідеї (і не лише в Москві) надала політика Гітлера. Самі виселення були наслідком міжнародної згоди між переможцями та жертвами.
Зрештою, виселення стало черговою Сталіновою перемогою в Птлеровій війні. Відібравши, від імені Польщі, такий великий шмат Німеччини, Сталін забезпечив зобов’язаність поляків перед Червоною армією, бажану чи ні. Хто, крім Червоної армії, міг би оборонити цей західний польський кордон від німецького відродження в майбутньому?[674]
У ці роки Польща була нацією в русі. У той час, як німці мусили рухатися на захід, у західнішу Німеччину, поляки теж мусили рухатися на захід, у західнішу Польщу. Тоді, коли комуністичну Польщу очищали від німців, Радянський Союз очищали від поляків. Попри те, що проти цього були всі польські політичні партії, включно з комуністами, Радянський Союз знову анексував колишні східнопольські землі. Відтак люди, які (за сталінським евфемізмом) зазнали «репатріації» до Польщі, не мали підстав любити ані комунізм, ані Сталіна. Але й вони були прив’язані до комуністичної системи. Комуністи могли відбирати землю, але й надавати її; могли виселяти людей, але й давати їм прихисток. Люди, які не лише втратили старі Домівки, а й отримали нові, цілком залежали від тих, хто міг їх захистити. Захистити ж їх могли лише польські комуністи, які обіцяли, що Червона армія боронитиме польські набутки. Комунізм як ідеологія небагато міг запропонувати Польщі й ніколи не користувався тут особливою популярністю. Але етнічна геополітика Сталіна замінила тут класову боротьбу і створила тривке підґрунтя якщо не для легітимності, то принаймні для підтримки нового режиму[675].
На Потсдамській конференції американці й британці підтримали виселення, сподіваючись демократичних виборів у Польщі. Таких виборів не відбулося. Замість цього перший повоєнний уряд, у якому переважали комуністи, вдався до залякувань і арештів своїх опонентів. Тоді американці почали вбачати в питанні щодо лінії Одер-Найсе важіль проти Радянського Союзу. Коли у вересні 1946 року американський держсекретар поставив під сумнів її довговічність, він посилював американський і послаблював радянський уплив на німців, які не змирилися з утратою території та виселенням. Однак водночас він зміцнював радянські позиції в Польщі. У січні 1947 року польський режим провів парламентські вибори, але сфальсифікував результати. Шанси американців і британців отримати якийсь уплив у Польщі танули на очах. Трохи раніше Станіслав Міколайчик, прем’єр-міністр польського уряду в екзилі, повернувся, щоб оскаржити результати виборів як голова селянської партії. Тепер він мусив утікати[676].
Польський режим міг дозволити собі переконливе твердження: лише радянський союзник зможе оборонити новий західний кордон від німців, яких американці заохочували. На 1947 рік самі поляки, незалежно від ставлення до комуністів, не могли припускати втрати «повернених територій». Як слушно очікував Гомулка, виселення німців «прив’яже народ до системи». Талановитий комуністичний ідеолог Якуб Берман вважав, що комуністи повинні вповні скористатися зі своїх етнічних чисток. «Повернені території» дали багатьом полякам, які потерпали під час війни, кращий будинок, чи більше господарство. Вони дозволили проведення земельної реформи, що була першим кроком у перейнятті влади комуністами будь-де. Можливо, найважливіше те, що мільйони мігрантів зі східної Польщі (яка тепер належала СССР) мали куди податися. Захід був надзвичайно цінним саме через те, що на сході Польща так багато втратила[677].
Етнічне очищення нових польських земель від німців відбулося наприкінці війни. Однак це очищення було «другим боком» радянської політики, впровадження якої почалося значно раніше, ще під час війни, у землях довоєнної східної Польщі, на схід від лінії Молотова-Рібентропа. Так само, як німці мусили покинути землі, що більше не були німецькими, поляки мусили покинути землі, що більше не були польськими. Хоча, з технічного погляду, Польща була однією з держав-переможниць війни, вона відступила майже половину (47 %) своєї довоєнної території Радянському Союзові. Після війни поляків (і польських євреїв) більше не хотіли бачити у (відтепер) західних землях Білоруської та Української радянських республік і Вільнюській області Литовської радянської республіки[678].
Зміна структури населення східної Польщі не на користь поляків і євреїв розпочалася раніше, у воєнні роки. Під час своєї першої окупації, у 1940 та 1941 роках, росіяни депортували сотні тисяч людей. Непропорційно велика частка цих людей була поляками. Чимало з них пробралися з ҐУЛАҐу через Іран та Палестину і приєдналися до союзників на західному фронті; інколи в кінці війни вони доходили до Польщі, але майже ніколи не досягали своїх домівок. На землях, що колись належали Східній
