Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб. - Валеріан Васильович Молдован

Документальні перевірки результатів діяльності нашого підприємства не проводились. ТОВ «А» не повідомлено про Допущені арифметичні або методологічні помилки у поданих Деклараціях. Контролюючий орган в нашому випадку не є особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов’язкового платежу). Отже, згідно з Законом України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ немає жодних підстав, при наявності яких контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків.

Статтею 3 «Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 3 липня 2001 р. № 266, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 липня 2001 р. за № 595/5786, передбачені умови формування податковими органами податкових вимог. Згідно з п. 3.1 Порядку, податкові вимоги формуються виключно за узгодженими сумами податкових зобов’язань, не-сплачених платником податків в установлені строки. П. 3.3 передбачає, що податкові вимоги формуються також у випадках, коли платник податків самостійно подав декларацію, але не погасив суму податкових зобов’язань у встановлені строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

Але ТОВ «А» відповідно до діючого законодавства належним чином визначило та в повному обсязі сплатило податкове зобов’язання — податок на прибуток за 2002 рік в сумі 7600 грн, що підтверджується декларацією про прибуток підприємства за 2002 р., платіжними дорученнями № 289 від 11.02.03 р. на суму 100 гри, № 76 від 29.10.02 р. на суму 6500 тис. грн повідомленнями про результати розрахунку авансового внеску податку на прибуток за травень, липень, серпень, жовтень, листопад 2002 р. (копії додаються). Підприємством також сплачено податок на дивіденди за 2002 рік, що підтверджується платіжним дорученням № 375 від 25 березня 2003 року.

З огляду на це вважаємо першу податкову вимогу ДПІ в Печерському районі м. Києва від 26.05.2003 р. № 1/4496 безпідставною та такою, що протирічить фактичним обставинам справи і чинному законодавству України та грубо порушує охоронювані законом права та інтереси ТОВ «А».

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 12, 64, 65, 66, 67, 82 Господарського процесуального кодексу,

просимо:

1. Визнати недійсною першу податкову вимогу ДПІ в Пе-черському районі м. Києва від 26.05.2003 р. №1/4496.

2. Судові витрати, в тому числі витрати по сплаті держмита покласти на відповідача.

Ваша честь!

10.02.2000 р. Солом'янським районним судом м. Києва було постановлено рішення про стягнення з гр. Ниркіна на користь гр. Реброва 50000 гривень. Відповідно до З У «Про виконавчу службу» виконавчий лист по зазначеному рішенню було направлено на виконання до Залізничного Відділу Державної Виконавчої Служби.

03.10.00 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику було запропоновано добровільно виконати рішення суду, в строк до 10.10.2000 р. Одночасно зроблено запити до відповідних органів, з метою з’ясування матеріального стану боржника. Копію постанови, у визначений законом строк було направлено сторонам. Також, за вказаною у виконавчому листі адресою, боржниці було направлено виклик.

По закінченні строку на добровільне виконання рішення жодних відомостей від боржника не надходило, на виклик до відділу ДВС останній не заявлявся. В зв’язку з цим та відповідно до ст. 55 ЗУ “Про виконавче провадження” державним виконавцем було накладено арешт на нерухоме майно (оспорювана квартира) та легкові автомобілі FORD MONDEO, ВАЗ-2109. Копії постанов також було направлено сторонам. Крім того, в подальшому, копії всіх процесуальних документів відповідно до ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» надсилалися сторонам. Так саме 07.11.2000 р., відповідно до ст. 7 ЗУ «Про виконавче провадження» боржнику було направлено повідомлення про можливу реалізацію належного їй майна, а саме кв. № 4ХХ в буд. X по вул. Тростянецькій в м. Києві. В повідомленні було запропоновано погасити суму заборгованості за виконавчим листом, і тим самим виконати рішення суду. Відповідей від боржника до державного виконавця не надходило.

В період провадження по виконанню судового рішення, державний виконавець виходом за місцем проживання боржника , неодноразово намагався отримати пояснення від боржника особисто, проте застати дома останнього не вдавалось.

Враховуючи вищевикладене, твердження позивача, щодо позбавлення його права брати участь у виконавчому провадженні не відповідають дійсності, оскільки державним виконавцем було зроблено все можливе для повного, всебічного і своєчасного виконання рішення, забезпечення процесуальних прав сторін.

Таким чином, позивач не скористався наданими йому ЗУ «Про виконавче провадження» правами щодо своєї участі у виконавчому провадженні та оскарженні дій державного виконавця чи виконавчих документів, а не був позбавлений них, як стверджує.

Щодо посилань позивача на необхідність у додатковому рішенні чи уточненні (роз’ясненні) державним виконавцем порядку виконання рішення суду: статтею 28 ЗУ «Про виконавче провадження» державному виконавцю надається право звернутися до суду або до іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа. В даному випадку, виконавчий документ (виконавчий лист) відповідав вимогам ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження» і додаткового не потребував.

Твердження позивача стосовно порушення черговості стягнення на належне йому майно так само не відповідають дійсності, оскільки черговість стягнення визначена ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» в якій зазначено, що остаточно черговість стягнення на кошти та Інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Як свідчать матеріали справи (виконавчого провадження), на момент виконання рішення іншого майна, за рахунок якого існувала реальна можливість погасити заборгованість гр. Ниркіна, окрім спірної квартири, державним виконавцем встановлено не було.

Відповідно до ст, 25 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії та