Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

2. У ст. 1219 ЦК міститься перелік прав та обов’язків спадкодавця, що не входять до складу спадщини унаслідок того, що вони нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, але в цій статті вживається слово «зокрема». Тому перелік прав та обов’язків, які не входять до складу спадщини, який (перелік) наводиться у ст. 1219 ЦК, не є вичерпним. Це перешкоджає висновку від протилежного із ст. 1219 ЦК і твердженню про те, що всі інші права та обов’язки (крім перелічених у цій статті) входять до складу спадщини.

Значення правової норми можна надавати тим висновкам від протилежного, які зроблені в межах найближчого роду стосовно того поняття, про яке йдеться у нормативному положенні, із якого зроблено висновок від протилежного. Проте найближчим родом висновок від протилежного, що дає правильний результат, не може обмежуватись. Слід допустити такий висновок у межах роду, стосовно якого найближчий рід є видом. Судження, що є більш далекими від текстуально закріпленої правової норми, із якої зроблено висновок від протилежного, можуть бути визнані правовими нормами, якщо це не суперечить контексту відповідних нормативних положень.

1. Англійський науковець — фахівець у галузі логіки другої половини XIX століття У. Мінто писав: «Ми відрізняємо наше враження не від цілого світу як такого, а тільки від того, що є близьким і однорідним з даним враженням, що перебуває з ним на одному підґрунті, словом, стан і протиставлення є однорідними. Якщо ми будемо спостерігати над собою в акті мислення, то ми знайдемо, що наші думки підпорядковуються цьому закону. Ми помічаємо, наприклад, колір книги перед нами, відрізняємо його від іншого кольору, який або дійсно перебуває в даний момент у нашому полі зору або уявляється нам. Наприклад, ми думаємо про чорну дошку і чорний колір її ми визначаємо на противагу білому кольору фігур, які намальовані або можуть бути намальовані на ній крейдою, або на противагу кольору сусідньої з дошкою стіни, або, наприклад, ми думаємо про людину як про солдата; протилежності у нашому розумі будуть стосуватись не кольору його волосся, не його росту, не місця його народження чи національності, а його професії — на противагу особам інших професій — матросам... портним. Якраз за допомогою якого-небудь контрасту ми надаємо визначеності предмету наших думок і інколи ми користуємося для цього одним контрастом, інколи — іншим, але завжди члени протиставлення будуть однорідними. Один колір розрізняється стосовно іншого, один відтінок протиставляється іншому; колір може розрізнятись і протиставлятись формі, але в такому протиставленні обидві ці якості розглядаються уже як члени більш загального класу — якостей, що сприймаються органами почуття»[234]. Викладене, можливо, сприймається з певними труднощами, але логічні основи висновку від протилежного розкриваються тут непогано.

Із настанов цього автора виплітає наступне: 1) слід відрізняти наше враження від прочитаного в законі слова чи словосполучення за допомогою висновку від протилежного не від усіх інших явищ і понять, які їх визначають, а від якоїсь їх частини; 2) відрізняти наше враження від того, що перебуває з ним на одному підґрунті; 3) відрізняти наше враження за допомогою висновку від протилежного від того, що є близьким і однорідним; 4) члени протиставлення повинні бути однорідними.

Висновки від протилежного можна робити із будь-яких положень актів законодавства. Якщо за обставин, що викладені в гіпотезі певної правової норми, чинною є диспозиція цієї ж норми, то за межами зазначеної гіпотези ця диспозиція є нечинною. Якщо за наявності обставин, на які зазначається в гіпотезі певної правової норми, виникають права та обов’язки, то будь-які інші права та обов’язки не виникають. Як видно, висновки від протилежного, що зроблені тут у загальному вигляді, стосуються всієї решти обставин та всієї решти прав та обов’язків, тобто часто вони мають гранично широкий зміст. За таких умов правові приписи, що виявляються висновком a contrario, можуть виходити далеко за межі змісту тих актів законодавства, із положень яких вони виведені.

Покажемо це на прикладі Закону «Про правовий режим надзвичайного стану». Із правила частини другої ст. 22 названого Закону («передбачені цим Законом обмеження конституційних прав і свобод громадян, які можуть бути застосовані за умов надзвичайного стану, є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають») непрямо випливає і висновком a contrario виявляється правовий припис, відповідно до якого всі інші положення актів законодавства можуть тлумачитись розширено. Але ж цілком очевидно, що при прийнятті цього Закону законодавець не мав на увазі вирішити питання про можливість розширеного тлумачення всіх актів законодавства України. Гранична межа дії правового припису, що непрямо випливає із частини другої ст. 22 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» та виявляється при тлумаченні висновком а contrario, не повинна виходити за межі роду, тобто правових норм, що встановлені названим Законом. Заборонивши розширене тлумачення положень названого Закону, що передбачають обмеження конституційних прав і свобод громадян, які можуть бути застосовані за умов надзвичайного стану, законодавець непрямо допускає, що інші положення цього Закону можуть тлумачитись розширено. Наскільки це можливо і чи можливо взагалі, про це мова буде йти в одній із наступних глав цієї книги. Але тут ми повинні визнати, що чинність правового припису, який непрямо випливає із частини другої ст. 22 Закону «Про правовий режим надзвичайного стану», ні за яких умов не може поширюватись за межі предмету цього Закону, тобто на тлумачення всіх інших актів законодавства України.

2. Наданню висновкам від протилежного значення правових норм може перешкоджати системний зв’язок цієї норми із загальною правовою нормою. Це правило підтверджується аналізом низки положень Цивільного кодексу (ч. 3-5 ст. 221; ч. 3 ст. 222; ч. 3 ст. 225; ч. 3, 4 ст. 226; ч. 2 ст. 227; ч. 2 ст. 229; ч. 2 ст. 232; ч. 2 ст. 233), які встановлюють окремі наслідки недійсності відповідних видів правочинів (повернення одержаного однією чи обома сторонами; відшкодування вартості одержаного грошима; відшкодування