Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

способу існування багатоклітинних приводить ускладнення будови тіла, розвиток специфічних органів відображення — органів чуття, а відтак ускладнення форм відображення. Уже в червів можна виявити ускладнену (сегментну) будову тіла, а також зачатки органів чуття: очей, органів дотику, нюху й смаку. У кожному сегменті черва є скупчення нервових клітин — гангліїв. Усі вузли з’єднані між собою і діють як одне ціле. При цьому головний вузол улаштований значно складніше, ніж всі інші, і реагує на зовнішні подразники більш диференційовано.

Нервова система комах, являє собою подальший розвиток гангліозної нервової системи. Тут уже виразно виділяються черевна, грудна й головна дільниці. Помітно ускладнюється головний вузол, що регулює рухи кінцівок, крил та інших органів. У вищих комах (бджоли, мурахи) є нюхові, смакові, дотикові, зорові відчуття. Психічне відображення характерне для комах, називають сенсорною стадією розвитку психіки. На цій стадії відображуються окремі властивості предметів при їхній безпосередній дії на живу істоту, але нема ще відображення предмета в цілому.

2. Розвиток психіки тварин

У хребетних тварин з’являється новий тип нервової системи — центральної, в якій виокремлюється спинний і головний мозок. Відбувається поступова кортикалізація, тобто збільшення, ролі та об’єму головного мозку, а також ієрархізація, усе більше підпорядкування нижчих відділів нервової системи вищим. Відбувається посилення цілісної діяльності кори головного мозку, яка супроводжується подальшою диференціацією функцій окремих її дільниць. Так, у риб, що мають домінантними нюхові відчуття, більшого розвитку отримали ділянки кори мозку, які зумовлюють цю чутливість, а у птахів, із домінантою зору — зорові ділянки кори. Поява центральної нервової системи спричинила виникнення нової форми психічного відображення — перцептивної стадії розвитку психіки, для якої характерним є одночасне відображення кількох подразників та їх синтезу в образ предмета.

Основним механізмом нервової діяльності як у нижчих, так і в високоорганізованих організмів є рефлекс (лат. reflexus — відображення). Дане поняття трактується як реакція організму у відповідь на подразнення зовнішнього чи внутрішнього середовища. Передається нервове збудження у рефлексі від рецепторів через центральні відділи нервової системи до ефекторних механізмів, по так званій рефлекторній дузі. Рецептори — це кінцеві утворення доцентрових нервових волокон у тілі більшості тварин і людини. Розрізняють екстерорецептори, які розміщені на периферії (на шкірі, оці, у вусі) і сприймають подразнення із зовнішнього середовища, та інтерорецептори, які розміщені у внутрішніх органах (залозах, серці, судинах, м’язах) і сприймають подразнення з внутрішнього середовища. Ефекторами називають кінцевий елемент рефлекторної дуги (м’язи, залози), зміна стану яких є показником здійснення рефлексу.

До складу рефлекторної дуги спинномозкових (безумовних) рефлексів входять аферентні неврони, які проводять збудження від периферії до центру, і еферентні неврони, які передають збудження від центру до периферії. Безумовні рефлекси спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно значущі впливи зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму;

формуються в результаті біологічної еволюції. Серед найважливіших рефлексів цього типу виокремлюють харчовий, статевий, оборонний, орієнтувальний. Умовні рефлекси головного мозку — рефлекси, що утворюються при зближенні у часі будь-якого первинно індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс. Вони здійснюються за допомогою більш складної рефлекторної дуги, у якій окрім аферентного та еферентного невронів є ще й центральний неврон, який виконує єднальну функцію.

У процесі філогенезу значні зміни у функціонуванні нервової системи відбуваються з появою головного мозку. Займаючи провідне місце в центральній нервовій системі, головний мозок стає головним координатором її діяльності. У хребетних тварин і в людини центральна нервова система представлена головним й спинним мозком. Центральна нервова система складається з сірої (скупчення тіл невронів) та білої (скупчення відростків невронів) речовини. Сіра речовина розміщена у центрі мозку, біла речовина утворює центральні провідні шляхи.

Велике значення у функціонуванні головного мозку має його кора, яка складається з 15–17 мільярдів нервових клітин, розміщених у вигляді кількох шарів. Кора великих півкуль головного мозку є пізнім утворенням у процесі філогенетичного розвитку його відділів. Уперше у вигляді невеликого додатку вона з’являється у риб, дещо більші розміри займає у плазунів і в птахів, а у ссавців досягає вже значної величини. У людини кора великих півкуль головного мозку є найбільш досконалою, що зумовлено її розвитком у процесі соціально-трудової діяльності. У міру того, як кора головного мозку збільшувалася в розмірах і ускладнювалася за своєю структурою, посилювалися нервові зв’язки, що були підґрунтям різноманітних психічних процесів, виникали більш складні форми психічного відображення світу.

Усі прояви психічної активності базуються на безумовних і умовних рефлексах. За І.П. Павловим, схема безумовного рефлексу полягає в наступному: на рецептор діє подразник, отримане подразнення трансформується в нервовий процес, збудження передається нервовими волокнами до центральної нервової системи й звідти, завдяки встановленим зв’язкам, йде до того чи іншого органу, трансформуючись при цьому в специфічний процес клітин цього органу. Таким чином, подразнювач стає причиною певної діяльності організму.

Для безумовного рефлексу властивими є:

— вроджений характер реакції організму на певні подразники;

— сталість нервових зв’язків між подразниками й зворотними реакціями організму;

— видовий, тотожний характер відповідної реакції;

— дуже низька залежність від індивідуального досвіду й обмеженість останнього;

— здійснення його без участі кори великих півкуль головного мозку.

Умовні рефлекси утворюються й закріплюються упродовж індивідуального життя і, як правило, за обов’язкової участі кори головного мозку. Вони проходять рефлекторними дугами, що утворилися в результаті замикання зв’язків в корі великих півкуль, причому викликаються такими подразниками, які до утворення даних зв’язків були нейтральними тобто, не викликали даної реакції. Будь-який нейтральний зовнішній подразник при його неодноразовому співпаданні в часі з дією на організм безумовного подразника починає викликати властиву відповідну реакцію. Наприклад, вигляд їжі, що при першому її пред’явленні не викликав слиновиділення, починає його викликати після того, як поява їжі кілька разів співпадала з потраплянням їжі до рота, тобто з безумовним подразником. Найімовірніше, умовні рефлекси утворюються тоді, коли нейтральний подразник дещо випереджає безумовний.

Для умовних рефлексів характерними є наступні особливості:

— вони є