Бунтівник та аристократка - Крістіна Логоша

                                                             ***

Крістоф ніжно обіймав мене, наче боявся, що я пропаду. Він відповідав на мій поцілунок, а потім розплющив очі, в яких вже не було чорноти. Його погляд був переповнений подякою та любов'ю.

— Ти знову витягла мене, — сказав він. - Як тобі вдалося?

Стривожений погляд чоловіка пробіг по моєму тілу. Все змучене ранами, воно повільно гоилося прямо на його очах. Впевнена, що в мене переламані кілька ребер, а сліди від задухи довго нагадуватимуть, чого мені варто було врятувати Крістофа.

— Ти зробив це сам… Ти зупинив Морока і сказав, що любиш мене.

- Звичайно люблю.

По моєму обличчю потекли сльози щастя. Я була щаслива, що Крістоф вибрався і що  залишилася живою. Потім мій погляд опустився на його груди. У спробах опору я розірвала сорочку, подряпавши його тіло. Але крім садни, на ньому більше не було жодних ран. Шрами від кульових поранень зникли.

— Вони… зникли.

Крістоф почав розглядати себе і не знайшов жодного нагадування про замах. Заглянувши під джемпер, я не знайшла слідів і на собі.

— Вони зникли, — я ледве стримувала радість, — отже, Морок…

- Його нема. Ми прогнали його.

Ми знову обнялися, до сліз радіючи перемозі, і не вірячи, що весь цей жах закінчився.

— Ви ж не думали, що позбулися мене?

Ми повернулися водночас.

У дверях стояв Ерік із злим оскалом і шаленим поглядом затягнутих чорнотою очей.

                                                Розділ 19

У підземеллі Ясного Утьосу було холодно і сиро. Крістоф міряв кроком холодну камеру, в якій опинився разом із Ів та Альбертом Гуттенбергом. Літній професор, як справжній патріот своєї справи, не кинув печатку, а залишився біля знахідки навіть під час землетрусу. Там його і знайшов Морок. Ів сиділа на кам'яній лаві, поглядаючи на Крістофа. Страшно було всім. Кілька разів Крістоф намагався зламати залізні ґрати, але разом із демоном зникла і його магічна сила. Шум наближення кроків не віщував нічого доброго. Навпроти ув'язнених виявилося дві постаті:

— Як я радий вас знову бачити, — промовив Ерік голосом Морока.

За ним трималася трохи злякана Клара. Вона хоч і намагалася виглядати впевненою, але швидкоплинні гримаси страху прослизали на її обличчі.

- Це феноменально! — професор підійшов до Еріка і почав уважно розглядати його обличчя, яскравим акцентом якого були чорні демонічні очі. - Справжній демон. У крові та плоті. Як це можливо?

Морок усміхнувся, глянувши на Клару.

— Треба сказати спасибі Кларі та Еріку. Вигнавши мене з тіла Крістофа, я, швидше за все, опинився б у демонічному світі. Але мені вчасно прийшли на допомогу. Клара, яка показала вхід у мій притулок, і Ерік, який погодився прийняти мене за невелику послугу.

Крістоф кинув на німкеню гнівний погляд, вона, червоніючи, відвернулася вбік.

— Менше емоцій, Крістофе, — зауважив Морок.

У цей момент невидима сила прибила Крістофа до ґрат. Ерік схопив бунтівника за горло.

— Давно хотів розібратися з тобою.

Крістоф вчепився руками в залізні прути, намагаючись відійти від Морока, але все було безрезультатно. Демон стискав його горлянку, позбавляючи рятівного повітря.

- Стій! Зупинися! А в нас був договір. Ти ж обіцяв його не чіпати, — тріпала плече Еріка Клара.

Сильні пальці демона розчепилися, а на обличчі з'явився незадоволений вираз.

- Гаразд. Нехай поки що живе. Я прийшов за іншим. У мене залишилася невиконана обіцянка перед моїм новим носієм.

Сильний потік енергії, як вітер від лопастей літака, прицвяхував мешканців камери до стін, не даючи поворухнутися. Двері відчинилися, і Морок вальяжно підійшов до Ів. Він наблизився до неї впритул, жахаючи бідну дівчину.

— Справді, найпривабливіший аромат у світі. Ерік мав рацію.

- Йди до біса! - прошипіла вона.

— Де ваші манери, герцогине?

Він грубо схопив її за руку і потяг із камери. Вона чинила опір, але сильний удар енергії, як електричний струм, зламав її волю. Ів скрикнула і більше не впиралася.

— Відпусти її, покидьку! — вигукнув Крістоф.

Ерік зупинився і з задоволенням промовив:

- Як скажеш. Але, гадаю, скоро вона сама не захоче від мене йти.

Він підштовхнув Ів до виходу, а знесилений Крістоф у нападі люті вигукував лайки на адресу перевертня, але нічого не міг вдіяти. Ерік лише сміявся. Двері зачинилися, залишаючи чоловіків самих. Тільки Клара стояла з іншого боку ґрат. Коли магія Морока відпустила, Крістоф підійшов до німкені. З докором він дивився на неї.

— Навіщо  ти це зробила? Хоча я знаю, навіщо ти це все зробила. Думаєш, тобі вдасться збудувати своє щастя на наших кістках?

— Коли я підійшла до арки, я не була впевнена, що поділяю ідеї Еріка, — почала Клара, не звертаючи уваги на слова Крістофа, — швидше за все, це був порив, який ти викликав моїм звільненням. Я хотіла помститися. І, напевно, все б закінчилося простою прогулянкою лісом, якби не Морок. Він сказав, що треба підставити Ів… сказав, що забере твоє тіло… пообіцяв, що ти будеш зі мною… Я чесно хотіла піти і кинути цю витівку, але, бачачи, які масштаби вона набирає, вирішила залишитись. Хоча б для того, щоб тебе убезпечити. Мені шкода, що так вийшло.