Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила - Тетяна Барматті

– Шаса Світлана, зачекайте.

– Що? – Холодно уточнила я, розвернувшись.

– Не варто робити поспішних висновків.

– Про що ви?

– Шаса Лешшарі навіть не думала вас образити, – відповів чоловік.

– Тобто?

– Це важко пояснити, але якщо ви дасте мені можливість, я розповім вам.

– Із задоволенням послухаю, – не приховуючи скепсису і намагаючись утихомирити свою цікавість, відгукнулася я, уважно подивившись на чоловіка.

– Давайте пройдемо у відокремлене місце.

– Добре.

Ідучи слідом за чоловіком, я вже подумки прикидала, що ж це може бути. Фантазія в мене прекрасна, так що за кілька хвилин неспішної ходи коридорами я встигла придумати всякого, не залишаючи чоловікові навіть мізерного шансу здивувати мене.

Зупинившись, я озирнулася на всі боки, затамувавши подих. Чомусь мені здавалося, що ми йдемо до якоїсь відокремленої кімнати чи бібліотеки, де ніхто не заважатиме розмові, а опинилися на вулиці, серед безлічі дерев і зовсім незнайомих мені рослин. Такі собі джунглі. І як я звідси виберуся, тут же, напевно, крім змій (цілком розумних) також інші хижаки є.

– Сідайте, – промовив Сан, змушуючи мене прокинутися від своїх думок і насупитися.

Присісти мені чоловік запропонував на щось, що здалеку нагадувало лавочку, обвиту якимись ліанами. Так, ось тобі Свєтка палац, прекрасні чоловіки та нереальне кохання. Отримай – розпишись. Майже, очікування і реальність.

_