Блискавична для ельфа - Марита Полл
"Не помре! Він сильний. Але тобі доведеться нелегко." - Почула я в голові.
— Уран? Він живий? Араторн живий? - прошепотіла я в порожнечу.
"Живий. Але зараз все залежить від тебе та його друзів."
— Я не розумію!
Але у відповідь мені була тиша.
А вранці мене розбудив скрегіт відчинених дверей.
— П'ять хвилин. - сказав стражник, пропускаючи в камеру жіночу фігурку в плащі, з кошиком у руках.
— Татіє, це я! - прошепотіла фігурка, знімаючи каптур.
— Лейро? - підскочила я з лави, на якій спала.
— І не тільки! – біля дівчини проявилася постать Ульвена.
— Ульвен? Що ти тут робиш? Як Араторн? Він живий? - затораторіла я, пам'ятаючи про п'ять хвилин.
— Ем… Новини не дуже добрі. У нього зупинилося серце, двадцять хвилин тому. Гварет утримує цілителя, щоб той не доповів королю. А я прийшов за тобою.
— Мертвий! Зупинилося серце! – як у маренні шепотіла я, не вірячи в те, що відбувається. — Мене тепер стратять, так?
— Ніхто нікого не стратить! Потрібна твоя допомога. – обійняла мене Лейра.
— Допомога? У чому? - здивувалася я. — Я не некромант! Я не вмію воскрешати людей.
— Не зовсім так! - опустилася на моє плече, рука Ульвена.
— Про що ти? - не зрозуміла я.
— Пам'ятаєш, ти нам з Лейлою, розповідала, як у вас рятують людей за допомогою електричних штуковин? – прошепотіла Лейра.
— Дефібрилятор? - Здивувалася я пам'яті дівчини, а потім до мене дійшло. — Точно! Дефібрилятор! Електричний розряд запускає серце. А я ходячий електричний заряд. Але боюсь, що буде пізно. Чим довше серце не працює, тим незворотніше руйнування в організмі. Насамперед мозку.
— Гварет наклав анабіозне заклинання у перші хвилини смерті. У такому стані Араторн може перебувати приблизно добу. Потім смерть буде незворотною. - подивився мені в очі дроу.
— Але як я зможу допомогти? Ніхто мене не випустить звідси!
— Тому я тут. Мені потрібно було потрапити до твоєї камери, тільки тут я можу відкрити портал, залишивши кристал. – і він дістав звідкись той самий кристал. — Лейра допомогла мені потрапити сюди. Так я зможу тебе забрати звідси непоміченою і повернути назад.
— Назад?
Ульвен не встиг відповісти, пролунали кроки недалеко від моєї камери. Дроу знову став невидимим.
— Тут їжа та морс. - прошепотіла Лейра. — Коли повернешся, обов'язково поїж. А то я знаю, як тут годують.
— Час! - голосно сказав стражник і Лейра, накинувши на голову капюшон, вийшла з камери, але двері за її спиною не зачинилися. — Встати та підійти до стіни! - звернувся чоловік до мене і в камеру увійшов другий стражник.
АРАНЕЛЬ
Король міряв кроками свій кабінет. Фаворитку, яка ще десять хвилин тому задовольняла його, була виставлена за двері. Якщо відразу чоловікові здавалося, що їй вдалося зняти його напругу, то зараз воно повернулося в сто разів сильніше.
Хтось насмілився отруїти Араторна, без його на те вказівки. Але якщо брат помре, то йому, королю, це буде на руку. І він збирався цим скористатися.
Про те, що Араторну стало погано, під час вечері зі своєю підопічною, і дівчина заарештована за підозрою у замаху на життя брата короля, Аранель знав. Ось тільки навіщо їй труїти Араторна? Без нього вона легка здобич для короля.
— Мій король! - пролунало з тіні в кутку кабінета.
— Араторна отруїли! - вигукнув король. — Він ще живий, але отрута сильна і зробить свою справу.
— Так я знаю.
— Татію заарештовано!
— І це я знаю. – спокійно відповіли з тіні.
— Я не вірю, що це вона його отруїла.
— А то й не вона.
— Не вона? А хто тоді? – здивувався король.
— В організмі Араторна була виявлена рідкісна отрута. Він прийняв її за пів години, перш ніж прийшов до дівчини.
— Хм ...
— Але це вам на руку, Мій Король. Ви можете скористатися ситуацією.
— Про що ти, Ашере?
— Я про дівчину. Її заарештували, і якщо підтвердити, що це вона отруїла Араторна, їй загрожує до кінця своїх днів, гнити в в'язниці. А якщо ваш брат помре, то й зовсім смертна кара. Але ви можете запропонувати їй угоду.
— Учора я вже пропонував їй угоду, і вона відмовилася.
— Вчора, на кону не стояли її свобода та життя.
— Хм… А це непогана ідея. Варта!
ТАНЯ
На мої руки одягли кайдани та повели до палацу.
На запитання, куди мене ведуть, варта не промовила жодного слова.
— Яка краса! - почула я збоку голос Десни. — Такі прикраси тобі дуже пасують. Більшого ти й не гідна. За замах на мого нареченого, татко домагатиметься у короля твоєї страти!
Нехай каже, що хоче, я не збираюся відповідати їй.
Мене привели до великих різних дверей, відчинили їх і вштовхнули мене всередину.
— Луро Татія! – медовим голосом привітався король.
— Ваша величність! - я присіла в реверансі.
— Вина? - запропонував він, ніби мене превели до нього не з в'язниці.
— Ні дякую.
— Ви погано виглядаєте. Але це можна виправити. Вам варто лише погодитись на мою пропозицію, і всі звинувачення будуть зняті. Вам відомо, що за вбивство мого брата, вам загрожує страта?
Вбивство? Але Ульвен сказав, що вони не випускають цілителя з покоїв Араторна, щоб він не доповів королю. Невже не змогли його втримати, і король знає, що серце Араторна зупинилося?
— Ну, Татіє, погоджуйтесь! - Король підійшов до мене і провів пальцем по краю ліфа, торкаючись моїх грудей. — Я добрий коханець і щедрий покровитель. У вас буде все, що забажаєте. А потім, отримаєте особняк, і житимете в ньому до старості. Якщо захочете, то сім'ю зможете завести.
— Вчора ви обіцяли заміжжя з Араторном! – зауважила його непослідовність.
— Вчора Араторна ще не було отруєно. А зараз, лише Богам відомо, чи він виживе.
Значить, король не знає, що Араторн мертвий. Хух!
— Отрута якою його отруїли, дуже рідкісна. – продовжив король. — Протиотрута хоч і є, але ще не відомо, як вона подіє на силу темного. Він може й не вижити.
— Але поки що він живий! - відповіла дивлячись королю прямо в очі.
— Живий. І навіть якщо виживе, це не скасовує того факту, що вам доведеться провести все життя в темниці, за замах на брата короля.
— Я не труїла Араторна.
— Докази говорять про інше.
— Які докази?
— Ваша вечеря з моїм братом. Я чекаю на відповідь, луро Татія! Ви згодні врятувати своє життя та стати моєю фавориткою?
— Ні, Ваша Величність! Не згодна і не готова! - мені навіть думати про таке було бридко.
— Варта! - гаркнув король, і кинув келих з недопитим вином у стіну. — В темницю її!
І мене відвели назад у камеру, де на мій подив, на мене чекав Ульвен.
— Я думав, тебе забрали на кілька годин. Дізнавачі? - запитав він, коли варта зачинила за мною двері і пішла.
— Ні, король!
— Аранель? Що він хотів?
— Неважливо. Я відмовилася. Ми йдемо до Араторна?
Ульвен кивнув і притягнувши мене до себе, активував портал. Нас огорнув сірий серпанок і обриси камери зникли. А коли серпанок розсіявся, ми опинилися в якомусь тунелі, перед непоказною стіною.
— Неможливо перенестися одразу в покої Араторна. - зауважив дроу моє здивування.