Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

Тереса не одразу зрозуміла, що сталося. Але, схоже, справді стався вибух. Весь стіл був залитий бурою рідиною. Там же валялися уламки якоїсь посудини. Бурі плями були всюди — на підлозі, на стінах і навіть на стелі.

Але це не так страшно. Головне, що ніхто не постраждав. Тереса швидко просканувала поглядом одногрупників — Філіпа і Марчела, і ні на кому не виявила помітних пошкоджень.

— Що сталося?

Двом друзям довелося розповідати про подію не лише Тересі, а й решті одногрупників, які збіглися на шум. Вона радісно відзначила, що серед тих, хто щойно прибув, були Вілзорт і Злата. Ура! Вся група зібралася. Але радіти й обійматися було ніколи — треба було зрозуміти, що сталося, і починати керувати роботами з ліквідації аварії.

— Ми цей… — Філіп поспішно працював серветками.

Еге, серветки тут не допоможуть. Потрібні ганчірки. Багато ганчірок.

— Ми чай заварювали, — продовжив за друга Марчел, потираючи чоло. — А чайник вибухнув.

Рано Тереса раділа, що обійшлося без травмування. Тепер вона ясно бачила, як на лобі бідолахи росте ґуля. Мабуть, уламок чайника під час вибуху прилетів йому в голову. Потрібен лід.

— Потрібен лід! — це сказала не Тереса. Староста тільки-но встигла подумати, а Злата вже була поруч із Марчелом.

— Ой, ґуля досить велика, — вона стурбовано торкнулася його чола. — Сильно болить?

Може, боліло й сильно, тільки пройдисвіт Марчел, який давно підбиває клини до Злати, нещасним не виглядав, а, навпаки, сяяв, задоволений її увагою.

— Тут не боляче, — перехопив він її руку. — Зате ось тут тьохкає, — Марчел вказав на область серця. — Коли ти мені ось так усміхаєшся.

О, нехай ніжна мила Злата не спокушається його словами. Марчел — відомий ловелас, і подібних фраз у його лексиконі не злічити.

— Я скучив, — глянув він серйозно своїми неможливо блакитними очима.

Красень. З цим нічого не вдієш.

Злату, звичайно, вже сто разів попереджали не реагувати на його хитрощі. І вона пообіцяла своїй сестрі Валерії не вестися. І тепер справді намагається тримати слово. Вона теж стала серйозною.

— Ходімо. Оброблю, — повела його за собою за руку.

Той ще більше розквіт.

— За щастя отримати від тебе медичну допомогу я готовий травмуватись хоч щодня.

Невиправний.

— А чому у вас чайник вибухнув? — поцікавилася Валерія.

І оскільки поранений Марчел пішов отримувати медичну допомогу, віддуватися довелося Філіпу.

— Ми трохи модернізували його. Нам потрібно було, щоб вода була під тиском, бо мимоздря болотяна просто так свої соки не віддає. Щоб чай вийшов наваристий, витриману в цукровому сиропі мимоздрю піддають сублімації при підвищеному тиску і температурі. Але сконструйований апарат тиску не витримав.

— Експериментатори, — похитала головою Тереса. — Зараз сюди на шум прибіжить комендант. І за такі експерименти виселить нас усіх з гуртожитку.

Комендант, дьєр Амадеус, був людиною педантичною і дуже любив дотримуватися правил. І відповідно дуже не любив, коли правила порушувалися. Порушники безжально віддавалися на поталу керівництву академії.

Філіп потроїв свої старання в справі ліквідації наслідків. Йому на допомогу кинулися одногрупники і, щоб робота була консолідованою, Тереса взяла командування на себе.

— Леро, організуй ганчірки. Дівчата, беремо на себе стіл та підлогу. Хлопці, ваш фронт робіт — стіни та підвісні шафки.

З їхнім зростом їм це буде зручніше.

— А стелю я беру на себе, — з найсерйознішим виглядом зголосився Лем.

І поки Тереса намагалася зрозуміти, як дитина зростом метр двадцять зібралася відтирати плями зі стелі, той підійшов до Вілзорта і попросив посадити його на плечі. Піраміда, що в них вийшла, легко діставала до стелі. У цей момент з'явилася Валерія з ганчірками, і робота почалася.

Залишалося призначити відповідального за останню частину роботи. Хтось мав зовні чатувати на появу коменданта. І по можливості перешкодити його швидкому проникненню в кімнату, де сталася НП. Моніка! Ось хто може допомогти відвернути увагу будь-якого чоловіка, і коменданта у тому числі. Не даремно ж вона перша красуня та модниця академії.

— Ходімо, — скомандувала їй Тереса. — Підстерігатимемо противника на підступах.

Вони обидві вийшли в коридор. І вчасно! З дальнього краю в їхній бік уже мчав з усіх ніг комендант. Тереса і Моніка рішуче попрямували йому навперейми.

— Затримати за всяку ціну, — шепнула на ходу Тереса.

— Що тут сталося? Чули звук? — спитав він стурбовано.

— Ні, — невинно знизала плечима Моніка.

Отримавши негативну відповідь, комендант злегка заспокоївся, проте спробував обійти дівчат, однак не так сталося як гадалося.

— Дьєре Амадеусе, — зупинила його Тереса. — А ми йшли до вас. Хотіли дізнатись, коли планується підключення центрального опалення. На вулиці похолоднішало, і в кімнатах теж стає дуже холодно. Нам доводиться утеплюватися, але ми все одно мерзнемо.

Комендант зміряв поглядом "Моніку, що мерзне", і її "утеплену" сукню, яка прикривала "змерзлі" ноги лише наполовину. Та й глибокий виріз давав вітру розгулятися.

— За правилами опалення підключають, коли середньодобова температура тримається нижче п'ятнадцяти градусів довше трьох днів, — комендант закінчив розглядання Моніки на її "утеплених" підборах і знову спробував обійти дівчат.

Йому це майже вдалося. Він навіть зробив кілька кроків у напрямку дверей. Ех, Тереса поставила надто просте запитання. Треба спантеличити його чимось більш заплутаним.

— А що говорять правила у випадку, якщо температура опускається, потім піднімається, а потім знову опускається, і так кілька разів? — знову стала на шляху коменданта Тереса.

— Тоді все вирішує керівництво, — коротко відповів він, і ще трохи наблизився до дверей.

Тереса виразно подивилася на Моніку, посилаючи очима сигнал: треба терміново чимось його спантеличити. Потягнути кота за хвіст. Дати одногрупникам час все прибрати. Та у відповідь подала знак: мовляв, не хвилюйся, зараз усе зробимо.