Не в красі щастя - Ангеліна Кріхелі

Натиснувши стоп у записі, подумки подякував Аліні, яка додумалася створити не тільки доказ, але й мимоволі алібі для нього самого. Адже в записі добре чути, що її викрадення відбувається без його прямої участі, хоч і з відома.

Чоловік задумливо покрутив у руках простенький телефон, а потім рішуче натиснув кнопку швидкого виклику. Через кілька гудків виклик було скинуто, а телефон вирушив у бардачок автомобіля.

Діма гранично дбайливо вніс дівчину в будинок, посміхнувшись паралелі, що промайнула. Як наречену через поріг. А чому б і ні?

Усміхнувся своїм роздумам, відкидаючи як маячню. Ні, зараз важливіша мета. Залишати її в живих ризиковано в будь-якому разі, але Максиму про це знати не обов'язково.

Зловчившись, ввів код для входу в підвал, зачекав кілька секунд, поки відчиняться двері.

Марина, що сиділа в глибині на ліжку, схопилася назустріч.

- Димочко, я боялася, що ти це всерйоз, а не спектакль для дури-Аліни. Це розкішне алібі! Але я так боялася, що ти не прийдеш.

У міру наближення голос її ставав тихішим, на обличчі відобразилося здивування, змішане з досадою.

- Що це означає? - розгублено запитала вона, супроводжуючи Дмитра, що мовчав, до широкого ложа. - Ти хочеш?.. Ти хочеш грати утрьох? - голос її став плаксивим, вона ревниво тицьнула пальцем у колишню однокласницю. - З ким завгодно, тільки не з нею! – безапеляційно заявила дівчина.

Вона не встигла відійти убік чи захиститися інакше.

Поклавши безцінну ношу на ліжко, Дмитро різким рухом схопив її за той самий палець, яким та тицяла у несвідому Аліну. Палець хруснув, запускаючи по тілу хвилю яскравого болю. Потім був дзвінкий ляпас.

Чоловік зло примружився, нахиляючись над Мариною, що осіла на підлогу, скиглила і заколисувала постраждалу кінцівку.

- Торкнеш її хоч пальцем, і я відрубаю тобі кожен із них по черзі, спостерігаючи за тим, як у цей час тебе трахатиме мій пес. Ти зрозуміла?

Марина енергійно закивала головою, представивши на мить описане та жахнувшись. Вона дивилася на Дмитра широко розплющеними очима і відмовлялася впізнавати в ньому людину, за якою сліпо йшла три роки. Так, у ньому завжди була владність і жорсткість, його ігри в ліжку іноді змушували стискатися від страху чи болю. Але за ними завжди була насолода. І він ніколи не дивився на неї таким божевільним, позбавленим усіх емоцій, окрім гніву, поглядом.

- Я не чую відповіді! - гаркнув Діма.

Вона злякано підскочила і плутано прошепотіла:

- Так... Так, я зрозуміла.

Провівши чоловіка поглядом і дочекавшись, коли двері за ним зачиняться, не легко піднялася на ноги.

- Сука! - у серцях сплюнула поруч із ліжком. - Знову все через тебе!

Марина злісно свердлила поглядом дівчину, що лежала перед нею, не наважуючись заподіяти їй шкоди.

- Він просто хворий... - тихо відповіла Аліна, спокійно розплющуючи очі і сідаючи, щоб озирнутися та оцінити обстановку.

- Ти що? Ти вдавала?! - обурено верескнула Марина, відскакуючи убік.

- Спершу ні, - чесно відповіла дівчина. - А потім прийшла до тями, але зрозуміла, що поки я у відключенні, він мене не чіпатиме. Така іграшка не цікава. Крім того, він говорив про возз'єднання подруг, – Аліна іронічно посміхнулася. - Просто для ясності ... Я тебе більше не вважаю подругою. Але кожній дурі має бути шанс вижити.

Марина недовірливо подивилася на однокласницю.

- Хочеш сказати, що дала себе викрасти заради мене? - вона підозріло примружилася, небезпечно підійшла ближче і сіла на край ліжка.

- Почасти так. Але переважно... Марино, що ти знаєш про Діму?

- Я тобі вже казала, - буркнула дівчина. - Він сильний, досвідчений, розумний... У нього старовинне аристократичне коріння. І коли ми заберемо компанію Максима, зможемо жити, як король з королевою, - її губи розтяглися в блаженній посмішці.

- Ти розумієш, що кажеш? - Аліна шоковано дивилася на неї. - Марино! Прокинься! Він маніяк, садист і розважливий убивця! На його рахунку десятки вбитих дівчат!

- Ти мариш! - пирхнула Марина, але в голосі вперше з'явився сумнів у своїй правоті.

Дівчина задумливо глянула на свою руку з, мабуть, зламаним пальцем.

- Я зараз тобі дещо розповім, - рішуче заговорила Аліна, помітивши її сумніви. - А ти мене уважно послухаєш, і потім ми разом думатимемо, як вибратися звідси. Бажано живими... - похмуро додала вона.